Протягом останніх років Верховний Суд, зокрема його Велика Палата, дедалі частіше скасовує рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя про звільнення суддів. У багатьох гучних справах йдеться про тих, чия доброчесність і раніше була під великим питанням. Це судді, які ухвалювали рішення щодо Майдану, мали конфлікти інтересів, їздили до рф або навіть отримали російські паспорти.

Те, що задумувалося як механізм перевірки законності рішень органів суддівського врядування, на практиці дедалі частіше перетворюється на інструмент перегляду їхньої суті. Касаційний адміністративний суд та Велика Палата не лише перевіряють дотримання процедури, а й фактично оцінюють обґрунтованість висновків ВРП та ВККС, втручаючись у сферу їхньої дискреції.

Інна Отрош,суддя Господарського суду міста Києва
Однією з найбільш показових стала справа Інни Отрош – доньки колишньої голови Печерського райсуду. Під час кваліфікаційного оцінювання суддя не надала переконливих пояснень щодо походження низки об’єктів нерухомості та автомобіля Lexus. Окремі питання виникли і щодо її поїздок до тимчасово окупованого Криму та російської федерації, які вона публічно пояснювала культурно-просвітницькою метою. Водночас причиною окупації півострова вона називала неналежну роботу держави із забезпечення контролю за кордонами.
ВККС визнала суддю такою, що не відповідає займаній посаді, а Вища рада правосуддя у жовтні 2024 року ухвалила рішення про її звільнення. Проте у грудні 2025 року Велика Палата Верховного Суду скасувала це рішення. Справа повернулася на повторний розгляд, а питання відповідності судді критеріям доброчесності залишилося відкритим.

Катерина Васильєва, суддя Святошинського районного суду міста Києва
Кар’єрний шлях судді викликав суспільний резонанс ще на етапі її переведення до столиці. Пропрацювавши 9 днів у Чутівському районному суді Полтавської області та розглянувши вісім справ, вона отримала позитивну характеристику й невдовзі була рекомендована ВККС до переведення у Київ. У 2024 році ВККС у новому складі, аналізуючи питання доброчесності та майнового стану судді, дійшла висновку про її невідповідність посаді. Проте 19 грудня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду скасував це рішення, звернувши увагу на недоліки мотивування та оцінки доказів Комісією.

Анна Шевченко,суддя Київського окружного адміністративного суду
Суддя відома рішенням щодо заборони мирних зібрань біля Межигірʼя під час Революції Гідності. Під час оцінювання також виникли питання щодо декларування майна членів сім’ї. У грудні 2023 року ВККС у пленарному складі дійшла висновку про невідповідність судді займаній посаді. Проте у лютому 2025 року Касаційний адміністративний суд скасував це рішення. Справу наразі переглядає Велика Палата Верховного Суду.

Андрій Івасівка,суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області
Питання доброчесності Андрія Івасівки гостро постало через майно його батька-священика, набуте за сумнівних обставин у справах, які розглядав сам суддя. Використання вигаданих документів та м’які вироки для «своїх» стали підставою для висновку ГРД. Як наслідок, його визнали таким, що не відповідає займаній посаді. 
У червні минулого року Касаційний адміністративний суд скасував це рішення. Справа наразі перебуває на розгляді Великої Палати.

Ці справи різні за фактичними обставинами: серед них є судді, рішення яких пов’язані з подіями Революції Гідності, судді з питаннями до декларування майна та джерел доходів, а також судді з дисциплінарними проступками.
Водночас їх об’єднує інше: після негативних рішень ВККС або ВРП вони звернулися до Верховного Суду – і отримали перегляд цих рішень.
Разом з тим, не всі подібні позови були задоволені. У низці справ Верховний Суд відмовив у скасуванні рішень органів суддівського врядування. Наприклад, Касаційний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову судді Донецького окружного адмінсуду Олені Галатіній, судді Великоновосілківського райсуду Донецької області Галині Яненко та судді Святошинського райсуду міста Києва Андрію Ключнику.
Це означає, що проблема полягає не в самому судовому контролі як такому, а в підходах до його здійснення – у стандартах перевірки, межах втручання та оцінці повноважень ВККС і ВРП.

Які ж мотиви покладені в основу рішень Верховного Суду на користь суддів, щодо яких ВККС та ВРП раніше встановили невідповідність займаній посаді?
Історії суддів Ізовітової-Вакім, Васильєвої, Лозинської та Отрош багато в чому подібні. Тому і правова аргументація Верховного Суду у цих справах виявилася майже ідентичною. 
На момент відновлення кваліфікаційного оцінювання щодо цих суддів уже були подання до ВРП про їх призначення або відповідні укази Президента. На думку Верховного Суду, це свідчило про те, що процедури кваліфікаційного оцінювання були завершені, а тому новий склад ВККС не мав повноважень їх відновлювати.
Суд вважає, що індивідуальний акт припиняє свою дію після того, як він виконаний. Тому держава не може двічі проводити одну й ту саму перевірку щодо однієї людини. Саме через це спроби нового складу ВККС «продовжити» або відновити оцінювання після скасування чи оновлення висновків ГРД визнали протиправними. 
Процедура подолання висновку ГРД
Ще одним ключовим питанням стала процедура проведення кваліфікаційного оцінювання у разі наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності. Окрім уже згаданих суддів, ця проблема є також у справах Шевченко та Івасівки.
Верховний Суд виходив із того, що до внесення змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» оцінювання судді на відповідність займаній посаді належало до виключних повноважень колегії ВККС. Отже, на думку Суду, Комісія помилково застосувала процедуру подолання «вето» ГРД пленарним складом до тих випадків, коли рішення про відповідність колегія вже ухвалила.
Фактично Суд розмежував дві процедури:● оцінювання судді на відповідність займаній посаді,● оцінювання здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Саме це розмежування і стало підставою для скасування низки рішень ВККС.
Окремі думки суддів Великої Палати
Водночас не всі судді Великої Палати погодилися з таким підходом.
У справі Інни Отрош судді Погрібний, Білоконь і Булейко в окремій думці вказали, що Велика Палата не пояснила належним чином, чому вона вирішила відійти від своєї ж позиції, викладеної у постанові 2021 року. На їхню думку, такий підхід порушує принцип res judicata – остаточності судового рішення. Цей принцип гарантує, що правові відносини будуть стабільними, а застосування закону – передбачуваним. 
Подібна критика пролунала і в окремій думці у справі Марини Лозинської. Судді Банасько, Пільков, Погрібний і Ткач наголосили, що саме ВККС наділена повноваженнями проводити кваліфікаційне оцінювання, яке в передбачених законом випадках завершується рішенням у пленарному складі. Вони також зазначили, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не наділяв ВРП відповідними повноваженнями навіть тимчасово.
Автори вважають, що новий склад ВККС мав право відновити оцінювання тих суддів, чиї справи вже розглянула колегія, але щодо яких був висновок ГРД. 
Зміна правової позиції Великої Палати
Варто зазначити, що раніше Велика Палата неодноразово формувала іншу практику щодо послідовності ухвалення рішень ВККС у разі наявності висновку від ГРД (зокрема у справах № 9901/489/19, № 9901/18/20, № 9901/605/19, № 9901/84/21, № 9901/57/20).
Проте ситуація змінилася після постанови від 13.06.2024, у ній Велика Палата дійшла висновку, що саме колегія ВККС уповноважена ухвалювати остаточне рішення про відповідність чи невідповідність судді займаній посаді. Якщо колегія до грудня 2023 року вже ухвалила рішення про відповідність, подальше підтвердження його у пленарному складі не є обов’язковим. Такий підхід викликав значний резонанс, адже поставив під сумнів результати оцінювання понад 180 суддів.
Однак уже у січні 2026 року Велика Палата відступила від цього висновку. У постанові від 15.01.2026 у справі № 990/62/24 вона зазначила, що у разі наявності висновку від ГРД процедура оцінювання суддів, призначених до реформи 2016 року, завершується саме рішенням ВККС у пленарному складі. При цьому, щоб подолати висновок ГРД, за це мають проголосувати щонайменше 11 членів Комісії.
Таким чином, Суд повернувся до більш послідовного підходу, щоб забезпечити передбачуваність правозастосування.
Право на відставку замість звільнення
У справах Андрієнко та Галагана Верховний Суд звернув увагу на іншу проблему – нерозгляд ВРП заяв про відставку до завершення процедури звільнення за результатами кваліфікаційного оцінювання. 
Суд вказав, що ВРП зобов’язана розглянути заяву про відставку у місячний строк, а практика зняття питання з порядку денного «на доопрацювання» є незаконною. Також Суд вказав, що відставку не можна зупинити через невиконане покарання – наприклад, якщо суддю раніше направили на навчання, але він його не пройшов. 
Водночас із точки зору логіки реформи виникає питання: чи суддя, якого ВККС визнала таким, що не відповідає займаній посаді, має право піти у відставку та отримати довічне грошове утримання? Така ситуація фактично дозволяє уникнути наслідків негативного оцінювання.
Очевидно, що вирішення цієї проблеми лежить у законодавчій площині.
Формальний підхід до критеріїв доброчесності
У справі Івасівки Касаційний адміністративний суд також поставив під сумнів обґрунтованість рішення ВККС, яка оцінила показники доброчесності та професійної етики у «0» балів, посилаючись на затвердження мирових угод та порушення строків внесення рішень до реєстру у 2011-2015 роках.
На думку Суду, ці обставини стосуються критеріїв професійної компетентності, а не доброчесності, і суддя вже отримав високі бали за тестування та практичне завдання.
Водночас у індикаторах прямо вказано: якщо суддя без причини підігрує одній зі сторін або постійно затримує підготовку та публікацію рішень – це може свідчити про невідповідність критеріям рівності та старанності.
Однак Суд фактично розмежував ці критерії лише формально, не проаналізувавши, що саме стоїть за ними по суті.

Якщо у справах щодо кваліфікаційного оцінювання Верховний Суд визначав межі дискреції ВККС, то у дисциплінарних провадженнях переглядали вже рішення Вищої ради правосуддя – органу, уповноваженого притягати суддів до дисциплінарної відповідальності та ухвалювати рішення про їх звільнення за вчинення істотних дисциплінарних проступків.
На відміну від процедури оцінювання, дисциплінарне провадження має іншу природу. Йдеться не про відповідність судді критеріям професійної етики чи доброчесності загалом, а про конкретні дії або бездіяльність, які, на думку ВРП, є несумісними зі статусом судді.
Саме тому питання судового контролю у таких справах є особливо чутливим. Чи обмежується Верховний Суд лише перевіркою дотримання процедури? Чи втручається у встановлення фактів і оцінки тяжкості проступку? Чи переоцінює, наскільки пропорційним було покарання у вигляді звільнення?
Щоб відповісти на ці питання, розберемо конкретні справи.

Надія Щерба,суддя Піщанського районного суду Вінницької області
Надія Щерба розглядала кримінальне провадження щодо особи, з якою перебувала у фактичних сімейних відносинах. Розгляд справи постійно затягувався, а суддя ухвалювала рішення про скасування арештів на майно.
НАЗК склало щодо судді адміністративний протокол за вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів. Суд встановив факт спільного проживання та притягнув її до відповідальності.
У 2025 році ВРП ухвалила рішення про звільнення судді. Проте Велика Палата Верховного Суду скасувала це рішення.

Алла Демидовська, суддя Солом’янського районного суду міста Києва
Демидовська є прикладом того, як справи щодо суддів Майдану, які мали стати символом очищення судової системи, перетворюються на тривалі судові перегляди. Під час подій Революції Гідності вона відправила під варту учасника протестів Владислава Цілицького – попри задокументовані факти його побиття. Саме це рішення стало підставою для дисциплінарної справи.
У 2016 році її звільнили з посади. Втім, упродовж наступних років вона оскаржує це рішення у судовому порядку. І у 2024 році Касаційний адміністративний суд скасував рішення ВРП про її звільнення. Наразі справа перебуває на перегляді у Великій Палаті Верховного Суду.

Володимир Монич,суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області
Кейс Володимира Монича порушує питання відповідальності суддів у справах щодо керування транспортом у стані можливого сп’яніння. Після того, як його пошкоджений автомобіль виявили в кюветі, суддя відмовився проходити огляд, пояснюючи, що за кермом перебувала його дружина. Після рішення ВРП про звільнення у грудні 2025 року Велика Палата Верховного Суду його скасувала. Водночас суддя подав заяву про відставку, розгляд якої було відновлено ВРП у серпні минулого року. У разі її задоволення це надасть йому статус судді у відставці та право на довічне грошове утримання.

Частина IV. Мотиви Верховного Суду у дисциплінарних справах.