Чи розуміли всі ці люди, які спроектували, сплатили, прийняли та погодили «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій водного фонду та водоохоронної зони уздовж Чорного моря на території м. Одеси», що це вже не проект абстрактного планування, який цілком може реалізуватись, а може й ні? Не Генплан і не Зонінг. Що цим проектом вони посягають на невід'ємну за визначенням, встановлену законом державну та комунальну власність? На землю, яка має реальну, чималу ціну? Важко сказати, але навіть якби не було цієї та ось цієї публікацій. Особливо це стосується тих «погоджувачів», які безпосередньо уповноважені охороняти її.
Так, мова йтиме про прибережні захисні смуги.
Коли вже колишній міністр екології О. Семерак обзвонював і відписував активно протестуючих одеситів, щоб повідомити про відкликання ним погодження проекту, нам видавалось, що до нього дійшло. Свій лист він закінчив так:

Зараз екологією «завідує» зовсім інший міністр і, до речі, зовсім іншого міністерства. Правонаступником Мінприроди стало Міністерство енергетики та захисту довкілля, а його міністром – О. Оржель. Йому тепер вирішувати чи варто почати захищати інтереси держави, ясно та однозначно виражені у Водному та Земельному Кодексах, або продовжувати бездіяльність попередника, ризикуючи рано чи пізно потрапити до переліку фігурантів. Якщо перше, то він не може розраховувати на апеляцію, тому що аргументація попередників не залишає шансів. Тому, йому необхідно діяти – направити до ТОВ «Інагро Групп» новий лист з правильно вмотивованим відкликанням і вимагати привести проект у відповідність до діючого Закону. Про це йому було направлено лист, тому тепер він точно знає.
ДБР і ГПУ, яким були направлені листи щодо даного проекту, не відреагували ніяк. Наче мова йде не про сотні гектарів землі, а про крадіжку мобілки в маршрутці. На диво, відреагувало НАБУ, згадане в публікації. Проте, далі демонстрації зацікавленості та попередньої двогодинної бесіди з директором Одеського територіального підрозділу справа не пішла. Або пішла, але мені про це невідомо. Сама по собі ситуація багато в чому знайома. Шановні правоохоронці, як правило, не бачать збитків (не можуть їх порахувати) або вважають незавершений злочин таким, який не відбувся. Очевидно, необхідно їм в цьому допомогти.
Почнемо з прикладу. Припустимо, на військовий склад надійшло 1000 банок тушонки за документами, а прапорщик Деякий якось давно списав 800 з них, але вони все ще продовжують зберігатись на складі. Це крадіжка чи ні? Всім мало б бути зрозуміло, що це вона. Як же? Ось же вони, лежать на складі. Вони лежать, але у власника їх більше немає. Коли станеться аудит на цьому складі, власник або побачить крадіжку, або погодиться, що все добре. Так само і з землею.
Як пояснити правоохоронцям, що якщо за законом у держави має бути 200 га землі і раптом якийсь чиновник, хай навіть директор департаменту державної власності, вирішує, що у держави залишилось 60 га, так ще і замовляє відповідну землевпорядну документацію, оплачує її і намагається оформити як нормативний акт – то крадіжка вже відбулась? А рішення сесії лише визнає її як факт, який відбувся.
Якщо розібратись скільки реально коштують рекреаційні узбережні землі Одеси, стає зрозуміло чому роками ведеться боротьба за володіння ними. Колись, до 2011 року, Водний кодекс не містив у собі норми про те, що земля прибережних захисних смуг може знаходитись виключно в державній або комунальній власності. Так-так, не все за Януковича було погано, були і цілком розумні правки до законів. Так от, в 2005-2007 роках прибережні землі продавались на аукціонах. Звісно, ціну придбання на аукціоні не можна вважати «чисто ринковою». Скоріше варто її вважати максимальною оцінкою ринкової ціни.
«Гурвіцевські» земельні аукціони широко висвітлювались у пресі. Надамо слово авторитетному журналісту відомого видання: «Земельні торги стали основною подію минувшого року в економічному житті міста і одним із головних досягнень мерії. Два аукціони принесли бюджету міста більше 90 млн грн. На аукціоні 16 і 23 грудня було продано 11 ділянок. Для прикладу, 43 сотки над морем в районі Французького бульвару під будівництво 14-поверхового готелю пішли за 19,6 млн грн (тобто, по 90 тисяч доларів за одну сотку) маючи стартову ціну в 6,5 млн грн. А ділянка в 1,9 га в Золотому березі під будівництво пансіонатів та готелів продана за 32,7 млн грн, маючи стартову ціну 16,5 млн грн.» (Н. Перстнєва «Одеська земля негайно йде з молотка...»: «Дзеркало тижня», No 7 від 24 лютого 2006 р.).
Для прив’зки до сьогодення зазначимо, що 43 сотки на Французькому бульварі це ділянка, де виросло «будівництво Рондіна». А 1 га на 13-й ст. Фонтана – це «ІнтерГал буд», у якого нещодавно скасували дозвіл. Зверніть увагу на ціну в доларах, це не помилка, курс долара на той час складав 5,05 гривні. Тобто, якщо перерахувати, то виходить, що узбережні землі продавались тоді за ціною 90 тисяч доларів за сотку, 33 тисячі доларів за сотку і 32 тисячі доларів за сотку відповідно. Це означає, що ціна гектара такої землі коливається від 3 до 9 мільйонів доларів за теперішнім куром (24,5), це від 73,5 до 220,5 млн грн за гектар!
Пригадаємо скільки земель у нас із вами з комунальної власності, тобто земель громади, можна буде «віджати» після затвердження цього проекту? 141 га! Мінімум. Тому, що законні узбережні захисні смуги мають бути вдвічі більші через те, що у нас немає ухилу узбережжя менше ніж 3 градуси. Але нехай буде мінімум. Таким чином можна оцінити припустимий збиток в суму від 10, 364 мільярди гривень до 31, 091 мільярди гривень. Приблизно.
Кому це видаватиметься фантастикою, згадайте цифри взаємних звинувачень мерів минулих років. «Він продав 68 га рекреаційної землі» і тому подібне. Правда полягає в тому, що величезна кількість саме цих земель, земель узбережної захисної смуги давно продані, але поки не зовсім законно. Щойно буде затверджено цей проект, оскаржити законність їх придбання буде надзвичайно проблематично.
Згадайте забудови на наших схилах, внаслідок яких парк «Ювілейний» «всох» більш ніж на 80 га, починаючи з 2000 року. Це вже практично вкрадені мільярди. І всі вони знаходяться в узбережній захисній смузі, більшість – в пляжній зоні.
Згадайте знамениту «карту Коврижних», викинутий в мережу ображеною чиновницею із земельних ресурсів перелік «приватних» володінь біля моря. Вкрасти від початку і до кінця залишилось хіба половину від 141 га, решта вже «перезаховано» і чекає прийняття обговорюваного проекту. Якщо вірити деяким інсайдам, багато лендлордів узбережжя навіть землевідводи мають. Щоправда, отримані вони невідомо як.
Однак, ще за Гурвіца, перед змінами до Водного кодексу, аукціони припинились. І хоча говорили, що «інвестори» вимагають знижувати ціни, справа була не в цьому. Просто запрацювала схема з більшою білою (і не дуже) прибутковістю – передача земель в оренду.
Зараз земля передається забудовникам в оренду під фіксовану річну ставку, яка в більшості випадків складає 3-5% від нормативної оціночної вартості ділянки, вказаної в її технічних документах. В рідкісних випадках, таких як нічні клуби, гральні автомати, ломбарди, вона складає 12% на рік. Ось переді мною два витяги з технічної документації на дві узбережні ділянки. Ділянка 80 соток має нормативну вартість 10,5 млн грн, а ділянка 93 сотки – 4,7 млн грн. Тобто, 5,3 тисячі доларів за 1 сотку і 2,1 тисячі доларів за 1 сотку. Відчуваєте різницю? 90 тисяч проти 5,3 тисячі і 30 тисяч проти 2,1 тисячі. За рік місто отримує від них не більше 235-525 тисячі гривень орендної плати.
Станом на зараз цикл будівництва висотки в 24 поверхи складає 18-20 місяці. В підсумку, сплатив орендну плату за два роки, інвестор зводить на орендованій ділянці свою нерухомість, вводить її в експлуатацію, оформлює право власності і все. Відкрито шлях до отримання через суд права власності на землю, головне щоб цільове призначення у відводі під оренду було вказано правильно.
Ось так от, сплатив від 500 тисяч до 1 мільйону гривень (20-40 тисяч доларів) можна отримати у власність землю вартістю 2,8 – 7,2 мільйони гривень (110-290 тисяч доларів). А якщо будь-хто з учасників процесу або експерти вважають, що я помиляюсь – нехай приходять, покритикують мене і розкажуть усю правду. Я із задоволенням послухаю.
А хто вважає, що вся ця «солодка» різниця дістається щасливчику-інвестору?
Ні, ще необхідно пройти дві земельні комісії і дві сесії, отримати «правильне» цільове призначення, отримати «правильні» містобудівні умови та обмеження. А ще потрібно було заздалегідь затвердити Генплан з тою нахабною жовтою смугою на місці узбережжя, той же Зонінг, а тепер вже цей проект, який ми зараз обговорюємо. І для всього цього дуже потрібно мати більшість чи то зловмисних, чи то некваліфікованих депутатів, готових проголосувати такий проект. Все це забезпечують чиновники- бідняки поки не доказано зворотнє, люди, зарплатня яких не тільки не дозволяє землю на узбережжі придбати, але навіть квартири, збудованої на цій землі, якщо не пощастить з дружиною або мамою. Але судячи із захопленого узбережжя і зростаючим хмарочосам, ніхто не скаржиться.
Однак прибутки, які дехто ділить, не є предметом цієї статті. Вона про те, який збиток міському і державному бюджету завдається і ще може завдаватись. Ми щойно його порахували. Якщо «вичистити» відомі нам цифри від супутніх махінацій, типу розмірів ділянок чи підготовлених торгів, то стає очевидно, що ціна ділянки в пляжній зоні складає не менше 90 тисяч доларів за 1 сотку. Якщо з усіх прибережних захисних смуг вилучити лише тільки пляжну зону, розмір якої визначений законом і не може становити менше 100 метрів для узбережжя моря, реалізація даного проекту несе в собі небезпеку втрати не менш ніж 31 мільярдів гривень за курсом 24,5 або 1,2 мільярди доларів.
З ціною розібрались? Чого ще бракує, фігурантів? Це дивлячись за яким провадженням. Зазвичай, якщо користування майном потребує рішення сесії міської ради, чиновники не дуже бояться, мовляв рішення ж не ми приймаємо, ми виконуємо консультативну функцію. А приймає колективний орган з такою ж безвідповідальністю. Якщо у відношенні чиновників з підрозділу міськради, не уповноваженого державою виконувати функції нагляду, контролю і погодження, то це ще якось може «пролізти». Хоча навряд, для цього є окрема стаття – надання завідомо недостовірної інформації (привіт, М. Касімов). Але по відношенню до уповноважених держорганів та їхніх регіональних підрозділів таке вже не проходить.
Абсолютно усі люди, які поставили свої підписи під документами, що погоджують цей проект, погодили порушення закону України, а саме – незаконний відвід землі з-під власності держави або місцевих громад. В найбільшій мірі це стосується Міністерства енергетики і захисту довколишнього середовища, тому, що стаття 87 Водного кодексу покладає на нього контроль за створення узбережної захисної смуги і додержання режиму їх використання. Тому, можна стверджувати, що їхнє погодження є фактичною співучастю в злочині проти держави.
Чому В. Полуйко до сих під не дає покази – мені не зрозуміло, так само його керівник О. Семерак мав би розповісти чому він майже рік злочинно бездіяв. Але не тільки вони. Є ще перший заступник голови державної агенції водних ресурсів М. Хорев, начальник відділу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області О. Бабченко та в.о. начальника відділу І. Братінов, які також дозволили «віджати» державної землі. А також посадові особи і сертифіковані проектувальники ТОВ «Інагро Групп», які випустили земельну документацію, яка порушує закони України. Ну і вже звісно давній фігурант справи «Краяну», директор департаменту комунальної власності міськради А. Спектор, який замовив, оплатив і прийняв злочинну документацію. А може ще особи, відповідальні за проходження (двічі) проекту на сесію – члени земельної комісії, працівники юридичного департаменту та їм подібні, чиїх підписів у проекті немає. По всім цим особам правоохоронні органи мають встановити роль, міру участі та мотиви. Тому, що злочин, як ми з’ясували, вже відбувся. А сесія міськради – лише «аудит власника», який підтвердить або спростує факт що відбувся.
Чи потрапить в перелік співучасників О. Оржель, новий міністр нового Міністерства енергетики та захисту довколишнього середовища, залежить лише від нього. Він вже не зможе сказати, що не був в курсі всього, що відбувається. Якщо він вирішив виконати свій обов’язок, то бездіяти він не може, цей чиновницький ресурс вичерпано до нього. Він сповіщений нами і ми чекаємо дій з його боку.
Так само ми чекаємо дій від ДБР і ГПУ, хоча і не сподіваємось, що щось відбудеться вже через рік після подачі заяв. А до НАБУ, якщо мало публікацій, можемо і заяви відповідні передати.
Автор: Юрій Нікітін