Рік потому: чи стала Служба дисциплінарних інспекторів тим, на що всі сподівалися?Вікторія Петришин, юристка ВГО «Автомайдан»

Від реформи на папері до старту в реальності

Історія СДІ почалася з проблеми, яку реформа мала розв’язати, – критичного масиву дисциплінарних скарг. Дисциплінарні провадження в Україні тривалий час залишалися, і частково залишаються, вразливими до зловживань. Тому у 2020 році в Меморандумі з МВФ Україна зобов’язалася створити у структурі ВРП окрему службу, відповідальну за первинну оцінку та підготовку дисциплінарних скарг на суддів, – Службу дисциплінарних інспекторів.
Ключовий момент стався у серпні 2021 року, коли ВРП фактично зупинила розподіл дисциплінарних скарг у зв’язку з набранням чинності Законом України №1635-ІХ, який передбачив нову модель із дисциплінарними інспекторами. Втім реформа містила критичну умову: конкурс до Служби могла оголосити лише реформована ВРП. Це «прив’язало» запуск СДІ до відновлення повноважного, оновленого складу ВРП – і в підсумку істотно відтермінувало її створення. Виникла «перехідна пауза»: попередній механізм уже не працював, а новий ще не був сформований.
Попри це потік скарг на суддів не припинився. Додатково ситуацію ускладнило те, що до січня 2023 року ВРП залишалася неповноважною, а початок повномасштабного вторгнення рф і запровадження воєнного стану об’єктивно звузили можливості запускати нові кадрові та організаційні процедури. Сформувався масштабний масив нерозглянутих звернень – понад 14 тисяч дисциплінарних скарг, які стали стартовим викликом для нової дисциплінарної моделі.
Служба дисциплінарних інспекторів належить до тих інституцій, запуск яких Україна очікувала надто довго як критичну передумову відновлення дієвої дисциплінарної відповідальності суддів. Громадськість і професійне середовище наполягали на створенні Служби саме через прозорий і меритократичний відбір як інституційний запобіжник проти вибірковості та впливу, цей підхід підтримували й міжнародні партнери. У контексті євроінтеграції належне створення СДІ розглядалося як одне із завдань у рамці взаємодії з Європейською комісією.
СДІ вважалася шансом на давно очікувану справедливість у судовій системі: від дисциплінарних інспекторів напряму залежить швидкість і якість очищення суддівського корпусу, а отже – і прогрес судової реформи.
Саме тому річниця початку роботи Служби дисциплінарних інспекторів є належним моментом для переходу від декларацій та очікувань до оцінки практичних результатів. Вона дає підстави говорити не про задум, а про її реалізацію: як інституція була запущена, які процеси фактично запрацювали, що змінилося у дисциплінарному провадженні, та наскільки перший рік роботи відповідає тим суспільним і професійним очікуванням, які супроводжували створення Служби.

Кадровий пазл СДІ: як складали Службу і чому він досі не зійшовся

Будь-які очікування від інституції врешті впираються у дуже прикладне питання: хто саме формує Службу дисциплінарних інспекторів та якою є її реальна кадрова спроможність.
Служба дисциплінарних інспекторів має складатися з 24 дисциплінарних інспекторів, керівника Служби та заступника керівника, призначених на п’ять років за результатами конкурсу. Конкурсна процедура задумувалася як ключова умова прозорого формування нового інспекторського корпусу. За повідомленням ВРП, загальна чисельність Служби мала становити 52 особи, з яких 26 – працівники забезпечення (організаційно-адміністративний блок).

Подальші етапи – тестування когнітивних навичок, оцінювання особистісних компетенцій, ситуаційні завдання та перевірки доброчесності й етики – засвідчили високі стандарти відбору. За оприлюдненою інформацією, тест когнітивних навичок успішно склали лише 67 кандидатів на посаду дисциплінарного інспектора. Додатковим бар’єром стали ситуаційні завдання, підготовлені незалежними експертами: кандидати виконували одне завдання протягом двох годин, обране випадково безпосередньо перед початком.
Найбільш змістовною частиною добору стали перевірка на відповідність критерію доброчесності та етичним стандартам, а також співбесіди. Саме тут дала про себе знати одна з перших системних проблем: за результатами співбесід на посаду керівника Конкурсна комісія не визначила жодного переможця, тож довелося оголошувати повторний конкурс. На нього документи подали 26 осіб, із яких 23 допустили до участі.
Паралельно відбувався фінал добору дисциплінарних інспекторів. До етапу співбесід дійшло 48 осіб. Водночас пул кандидатів був професійно різноманітним: середній вік кандидата становив 35,8 років, а найбільшу групу склали помічники суддів (15 осіб). Далі – працівники Секретаріату ВРП (7 осіб), прокурори (5 осіб), адвокати (3 особи), науковці (3 особи) та представники інших правничих професій.
11 вересня 2024 року Конкурсна комісія визначила 25 переможців конкурсу на посади дисциплінарних інспекторів та заступника керівника СДІ. На останню посаду рекомендували Вікторію Недибалюк. Після цього переможців очікував завершальний етап – співбесіди у Вищій раді правосуддя, які розпочались 12 листопада 2024 року.
Співбесіди стали для багатьох кандидатів одним із найскладніших етапів добору. Формально вони мали підтвердити професійну компетентність і відповідність етичним вимогам. Однак фактично перетворилися на перевірку «на міцність». Окрему увагу привертала лінія запитань члена ВРП Сергія Бурлакова, який системно порушував питання легітимності та професійної «оптики» інспекторів: як кандидати планують оцінювати поведінку суддів й ініціювати дисциплінарну відповідальність без власного досвіду роботи суддею, чи здатні вони належно розуміти контекст суддівської діяльності.

Паралельно завершувався повторний добір на посаду керівника Служби. У листопаді Конкурсна комісія визначила двох переможців: В’ячеслава Плескача (який одночасно визначений переможцем і в конкурсі на посаду дисциплінарного інспектора) та Тараса Кузика. Вища рада правосуддя 12 грудня 2024 року призначила Тараса Кузика на посаду керівника СДІ строком на п’ять років, а вже 23 грудня 2024 власне запрацювала й сама Служба.
Втім, уже на старті кадрова модель не була реалізована повністю. Із передбачених 24 інспекторів було призначено 21, а один із них (Олександр Сухомлин) подав заяву на звільнення вже через два тижні після призначення. З травня 2025 року справи фактично розподіляють між 19 інспекторами, включно із заступницею керівника СДІ.
Перші місяці роботи Служби показали, що кадрова укомплектованість – не формальність, а пряма умова її здатності працювати без збоїв. Реакцією на дефіцит став новий конкурс: наприкінці квітня 2025 року ВРП оголосила добір на 4 вакантні посади, згодом збільшила їх кількість до п’яти, конкурс тривав до жовтня. Однак і цього разу «пазл» не зійшовся: попри визначення п’яти за результатами співбесід у ВРП призначили лише трьох. Відтак і цього разу Служба не отримала «ідеального» за чисельністю складу.
До того ж, частина призначених дисциплінарних інспекторів паралельно бере участь у конкурсах на посади суддів місцевих чи апеляційних судів. Для інституції, що лише почала працювати й має розбирати накопичений масив скарг, це створює додатковий ризик нестабільності – потенційної втрати людей у найчутливіший стартовий період.

Інфраструктурний старт: приміщення, умови, ресурси

Після добору й призначень стало очевидно, що кадровий запуск – лише половина проблеми. Не менш критичним залишалось питання, де саме працюватиме новостворена Служба, у яких умовах і з якими ресурсами. 
Ще до фактичного старту Вища рада правосуддя публічно визнавала, що питання приміщення для СДІ є проблемним і потребує окремого рішення. У червні-липні 2024 року ВРП повідомляла про заходи для забезпечення Служби робочими площами та визначила це як пріоритет.
Питання приміщення має і практичний вимір. Про нього говорили ще на співбесідах: кандидати підкреслювали, що СДІ потрібен постійний оперативний зв’язок із ВРП. Дисциплінарний процес – це не лише підготовка документів, а й щоденна взаємодія з Дисциплінарними палатами, Секретаріатом та іншими підрозділами ВРП, передача матеріалів і погодження процесуальних кроків. Тому віддалене розташування неминуче сповільнює роботу й забирає ресурс у системи, яка вже працює під тиском великого масиву скарг.
Першим варіантом, який обговорювали, була будівля на вул. Тарасівській. Однак будівля потребувала капітального ремонту, орієнтовна вартість робіт із проєктною документацією оцінювалася щонайменше у 36,132 млн грн, а фінансування, за наявною інформацією, не було погоджено. Навіть за оптимістичного сценарію ремонт тривав би до листопада-грудня 2025 року. Тобто цей варіант міг бути «на перспективу», але не базою для запуску Служби в короткі терміни.
Паралельно ВРП шукала більш прагматичне рішення. Напередодні запуску Служби робочою адресою називали адміністративну будівлю біля станції метро «Берестейська», де на той момент розміщувалися й інші державні установи. Зазначалося, що до підбору приміщення залучався Фонд держмайна. Водночас сам пошук придатних державних площ виявився проблемним: у травні ФДМУ офіційно повідомив ВРП, що вільних приміщень, які відповідали б потрібним критеріям і могли бути передані в оренду, фактично немає.
Варіант «внутрішнього розміщення» – тобто перенесення СДІ до будівлі ВРП на вул. Студентській, 12 А, – у самій ВРП оцінювали як безперспективний. Аргументація була суто інфраструктурна: будівля ВРП розрахована максимум на 200 робочих місць, тоді як штатна чисельність одного лише Секретаріату ВРП уже становила 325 посад. За таких умов фізичне розміщення СДІ та її відділу забезпечення у будівлі ВРП фактично означало б або колапс робочого простору, або «запуск на папері» без можливості повноцінної щоденної роботи.
Окремо в інтервʼю Григорій Усик, голова ВРП, описує системну проблему взаємодії з ФДМУ у питанні пошуку додаткових площ: ВРП ще з 2016 року зверталася до Кабміну, наголошуючи, що чинне приміщення не відповідає санітарним вимогам щодо площі на одного працівника, однак питання щоразу переадресовувалося до ФДМУ. Запропоновані об’єкти, за оцінкою ВРП, або були непристосованими для роботи, або надто віддаленими – тоді, як для СДІ критично важливо залишатися в організаційній зв’язці з Вищою радою правосуддя. Як тимчасовий компроміс Усик згадував можливість розміщення СДІ у приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва. Але підкреслював, що це не оптимальне рішення.
Наразі у відкритих джерелах відомо про тимчасове розміщення Служби дисциплінарних інспекторів в адмінбудівлі на просп. Берестейському.
Втім питання приміщення було лише частиною ширшої проблеми забезпечення роботи СДІ. У квітні 2025 року оприлюднено інформацію про передачу комп’ютерної техніки та серверного обладнання для СДІ за підтримки ЄС і проєкту «Право-Justice». Безумовно, це позитивний крок, який підсилює інституційну спроможність Служби. Однак часовий розрив підсвічує вразливість старту: якщо СДІ офіційно розпочала роботу у грудні 2024 року, а ключове технічне підсилення отримане лише у квітні 2025 року, виникає закономірне питання, у яких умовах і на яких ресурсах Служба працювала в перші місяці після старту. 
Окремо дисонує й те, що модель СДІ була закладена ще у 2021 році, однак навіть у 2024 році питання приміщення залишалося неврегульованим. Парадокс: інституція, покликана розвантажити дисциплінарну систему й зняти хронічні «зависання», сама стартує з невизначеності.

Фінансування: чи витримує бюджет нову дисциплінарну модель?

У контексті фінансування виникає цілком практичне запитання: чи здатна система хоча б забезпечити належний і своєчасний рівень виплат заробітної плати працівникам СДІ?
У 2025 році проблема фінансування набула публічного виміру. Мінфін довів граничний обсяг видатків Вищої ради правосуддя на 2025 рік у розмірі 351,99 млн грн, однак ВРП прямо зазначила, що цей обсяг не покриває потреби ані в частині оплати праці та нарахувань на фонд оплати праці, ані в частині капітальних видатків. Це зафіксовано у рішенні ВРП, яким Рада публічно звернулася до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів щодо критичного недофінансування судової системи на наступний рік.
За оцінкою ВРП, дефіцит видатків на 2025 рік відносно доведених граничних обсягів становить 122,4 млн грн, з яких 58,94 млн грн припадає на оплату праці. Окремо ВРП повідомила про нестачу 41,27 млн грн на видатки розвитку, необхідних для проведення капітального ремонту адміністративної будівлі площею 638,6 кв. м для розміщення Служби дисциплінарних інспекторів.
Фінансовий дефіцит проявився і на рівні матеріально-технічної спроможності СДІ. За даними ВРП, для забезпечення діяльності Служби терміново були необхідні кошти на закупівлю мінімального набору інфраструктури й техніки, зокрема:● моноблоків, серверного обладнання та телефонних апаратів – 1 млн 374 тис. грн;● обладнання для конференц-зали разом із монтажними роботами – 745 тис. грн;● локальної обчислювальної мережі разом із монтажними роботами – 411 тис. грн;● системи контролю доступу разом із монтажними роботами – 102 тис. грн.
Важливо, що йдеться не лише про «побутові» умови роботи, а й про безпеку: СДІ працює з матеріалами дисциплінарних справ, які потребують належного режиму зберігання, контролю доступу та базових засобів захисту (зокрема, сейфів і захищених місць зберігання), які мали бути забезпечені від самого старту.
У сукупності це показує системну проблему 2025 року: СДІ запущена юридично й кадрово, але її повноцінне функціонування постійно стикається з нестачею коштів навіть для базових потреб, без яких процес не може бути ані швидким, ані стабільним.Очевидно, що цей ризик не є короткостроковим. В умовах повномасштабної війни пріоритети державних фінансів залишаються жорстко обмеженими, а конкуренція за бюджетні ресурси – високою. Тому без системного рішення щодо фінансування проблеми можуть зберігатися й надалі, впливаючи на темпи роботи СДІ.

Взаємодія, яка визначає результат: Палати й дисциплінарні інспектори

Втім, фінансування – лише одна складова інституційної спроможності. Навіть за достатніх коштів ефективність СДІ визначається тим, як організована щоденна робота: як розподіляються скарги між інспекторами, як побудована взаємодія з Дисциплінарними палатами ВРП і чи забезпечується безперервність процесів у разі кадрових змін. 
Згідно з Положенням про Службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, дисциплінарні інспектори закріплюються за Дисциплінарними палатами ВРП розпорядженням керівника Служби з урахуванням принципів пропорційності та ротації. При цьому ротація передбачена щороку. Така модель у теорії має одночасно забезпечувати рівномірний розподіл роботи та запобігати надмірній «прив’язці» інспекторів до конкретної Палати.
Однак на практиці на цю конструкцію накладається специфіка роботи самих Палат. Кожна з них формує власний підхід до розгляду матеріалів і внутрішню практику – і це неминуче впливає на формат взаємодії з інспекторами, на очікування щодо структури висновків і на стиль комунікації під час засідань.
Особливо виразно це відчувається у роботі Другої Дисциплінарної палати, де взаємодія з інспекторами інколи виглядає як «навчальний режим». Складається враження, що інспектора не стільки заслуховують, скільки публічно «перевіряють»: інспектор пояснює висновок, наводить норми та логіку їх застосування, після чого отримує серію коротких уточнювальних запитань у форматі бліцу – і фактично змушений у режимі реального часу доводити кожну позицію.
У межах такого підходу акцент нерідко зміщується з аналізу дисциплінарного проступку на процедурні деталі, зокрема на підтвердження належного повідомлення судді про засідання. Водночас практика показує, що неявка суддів в переважній більшості є не стільки наслідком проблем із повідомленням, скільки способом виграти час і відкласти розгляд.
Безумовно, уточнення й коригування можуть бути виправданими, зважаючи на те, що частина інспекторів не мала попереднього досвіду ведення дисциплінарних проваджень у системі ВРП. Однак ключове – формат і публічна рамка такої взаємодії. Коли комунікація набуває рис демонстративного «повчання» або публічного іспиту, це дає негативний ефект щонайменше у двох вимірах: послаблює сприйняття інспектора як професіонала і не формує довіри до дисциплінарної процедури як до передбачуваного механізму.
Отже, питання не в тому, чи мають Палати ставити уточнювальні запитання – мають і повинні. Питання в тому, щоб ці запитання працювали як інструмент покращення дисциплінарного процесу, а не як спосіб демонстрації ієрархії, що в підсумку шкодить і сприйняттю інспекторів, і загальній якості комунікації.
Крім того, загально простежується ще одна тенденція: у Палатах комунікація з інспекторами нерідко виглядає відстороненою – це відчувається і в тоні, і в манері ведення засідань. Водночас сама логіка створення СДІ полягає в тому, щоб дисциплінарні інспектори підсилювали роботу Палат і допомагали ВРП забезпечувати якісний та оперативний дисциплінарний розгляд. Тому без поліпшення робочої взаємодії й професійної комунікації ця модель ризикує працювати гірше, ніж передбачалося реформою.

Статистика за перший рік: що відбувається з масивом скарг

Втім, розподіл справ і модель взаємодії з Дисциплінарними палатами не мають самостійної цінності, якщо не дають вимірюваного результату. Ключове питання для оцінки першого року роботи СДІ – що відбувається з масивом скарг на практиці?
Ще на старті було зрозуміло, що Служба заходить у роботу з дуже великим навантаженням. У відкритих джерелах у січні 2025 року фіксувався «стартовий масив»: внаслідок автоматизованого розподілу в провадження дисциплінарних інспекторів передали 10 906 дисциплінарних скарг, а також додатково – 758 звернень, що надійшли вже після початку роботи.

У сукупності ці цифри показують логіку першого року роботи: основний ресурс СДІ та Палат був спрямований на первинну обробку і «очищення» масиву скарг – відсіювання неприйнятних/необґрунтованих скарг. Водночас відкриття дисциплінарних справ, хоча й відбувається, але становить відносно невелику частку від загального обсягу звернень, які накопичуються в умовах неповної кадрової укомплектованості.
Водночас із цих показників не видно, як саме дисциплінарні інспектори вибудували роботу з масивом скарг, що перейшов до СДІ від ВРП: чи застосовували вони внутрішню пріоритезацію (наприклад, відбираючи найбільш суспільно значимі звернення), чи працювали за принципом черговості, а також чи здійснювали окремий «фільтр» щодо скарг стосовно суддів, які вже звільнені або пішли у відставку. Це важливо, адже різні підходи можуть суттєво впливати на темп «розчищення» масиву та структуру результатів у статистиці першого року.
Цю «невидиму» для статистики різницю добре ілюструють публічні кейси, коли саме пріоритезація визначає, чи рухається скарга швидко, чи фактично «зависає». Наприклад, у грудні 2023 року Автомайдан подав дисциплінарну скаргу на суддю Печерського районного суду міста Києва Тетяну Ільєву. Відтоді, попри резонансність обставин і наявність ознак, які, на нашу думку, відповідають критеріям пріоритетності (суспільний інтерес, інформація про кримінальне провадження тощо), скарга тривалий час не отримувала процесуального просування. За наявною інформацією, її перевірка рухається у загальній черзі за хронологією – що за таких умов означає паузу на роки.
Показово, що питання про організацію роботи з накопиченим масивом ставили кандидатам і під час співбесід. У відповідях звучали різні підходи й пріоритети, що вказує на відсутність єдиного, прозоро зафіксованого алгоритму пріоритезації.

Проблеми і виклики: що гальмує роботу СДІ

Однією з проблем, що впливає на сприйняття роботи та ефективності СДІ громадськістю, є нерівномірна участь дисциплінарних інспекторів у засіданнях Дисциплінарних палат. Під час системного спостереження помітно, що окремі інспектори регулярно беруть участь у засіданнях, презентують висновки та відповідають на запитання, формуючи публічне уявлення про роботу СДІ. Водночас участь інших інспекторів є значно менш помітною або епізодичною, що створює враження їхньої відсутності в публічному процесі.
Така різниця у представленні результатів роботи не обов’язково свідчить про відсутність фактичної діяльності, однак вона безпосередньо впливає на оцінку ефективності СДІ з боку громадськості. За відсутності публічно зрозумілого механізму розподілу навантаження та управління результативністю ця ситуація може сприйматися як ознака внутрішнього дисбалансу. Показово, що подібні оцінки лунають і від інших представників громадськості, що підсилює актуальність цього питання та вказує на потребу додаткової уваги до нього.
Ще один фактор, який безпосередньо впливає на темп роботи СДІ, – практика повернення висновків дисциплінарних інспекторів на доопрацювання. Формально це можна трактувати як звичайний інструмент контролю якості. Проте в умовах перевантаження системи така практика має відчутний побічний ефект: вона множить роботу.
Замість процесуального руху вперед інспектор проходить той самий цикл повторно – переглядає матеріали, уточнює аргументацію, виправляє процесуальні деталі, інколи збирає додаткову інформацію, а потім повторно подає і знову презентує висновок. Найчастіше повернення пов’язані або з недостатньою мотивованістю висновку, або з процесуальними недопрацюваннями, але результат один – додаткові затримки. У цьому сенсі повернення варто розглядати не лише як технічний елемент, а як індикатор організаційної проблеми: неуніфікованих стандартів, різних очікувань Палат і комунікації, яка не мінімізує такі повтори. У ситуації великого масиву скарг цей чинник прямо впливає на продуктивність.
Окремого аналізу потребує питання щорічної ротації інспекторів між Дисциплінарними палатами. Ще під час співбесід кандидати звертали увагу на те, що до початку роботи не було чіткого акта, який би описував роль інспектора і процедури взаємодії з Палатами. Тож, Положення ВРП затвердила лише за кілька днів до старту роботи Служби – і саме тому виникає сумнів, чи ротація була продумана як повноцінний управлінський механізм, а не як загальна «правильна ідея на папері».
Показово, що вже у грудні 2025 року Вища рада правосуддя внесла зміни до Положення і визначила, що ротація відбувається раз на два роки. Такий підхід виглядає більш практичним: він дає інспекторам більше часу на формування сталої взаємодії з конкретною Палатою, на уніфікацію підходів до структури та мотивування висновків, а також на доведення «в роботі» значної кількості матеріалів, що переходять від стадії підготовки до стадії розгляду.
Водночас сама зміна періодичності не знімає питання забезпечення безперервності роботи зі справами, які вже перебувають у провадженні. Дисциплінарні матеріали часто є складними й багаторівневими: у них важливі нюанси наявних у справі доказів, процесуальні строки, запити, пояснення та внутрішня логіка зібраного масиву. Тому навіть ротація «раз на два роки», якщо вона не супроводжується чітким порядком передачі справ, може створювати ризики повторного занурення у матеріали, дублювання роботи та затягування розгляду.
Ще одним проблемним елементом є ситуації, коли судді, щодо яких подано дисциплінарні скарги, починають подавати скарги вже на самих дисциплінарних інспекторів. У практичному вимірі така поведінка нерідко перетворюється на спосіб тиску або принаймні на механізм створення додаткового конфлікту навколо процесу перевірки.
Наслідки подвійні: зростає вразливість інспектора в чутливих провадженнях і розпорошуються ресурси ВРП, яка отримує додатковий паралельний трек розгляду.
Проблему ефективності підсилює й те, що в дисциплінарному масиві нерідко трапляються ідентичні або майже ідентичні за змістом скарги, подані різними скаржниками щодо одного й того самого судді та тих самих обставин. Часто такі звернення не об’єднуються в одне провадження на рівні Палат, тож виникає пряме дублювання роботи: паралельно готуються два окремі висновки, збираються ті самі матеріали й різними інспекторами для різних Палат відпрацьовується одна фактична база.
Окремою проблемою є нерівномірна якість роботи інспекторів. Іноді складається враження, що перевірка проводиться без достатньої проактивності та без спроб максимально використати законні можливості для збирання й перевірки інформації. Показовим є кейс із нашою скаргою щодо судді Ярослава Василенка: предмет перевірки фактично звузили до епізодів, які було найпростіше підтвердити. У результаті дисциплінарну справу відкрили лише за частиною фактів, тоді як інші епізоди «випали» і частково були втрачені через сплив строків. 
У сукупності ці приклади показують, що перший рік роботи СДІ став не лише роком запуску, а й роком «налаштування» у реальних умовах, під тиском очікувань і навантаження. Нерівномірність участі, повернення висновків на доопрацювання, потенційно непродумана ротація та ризики тиску на інспекторів – це практичні проблеми, які безпосередньо впливають на темпи й якість дисциплінарного процесу. Від того, як саме ці проблеми будуть усунені, залежить, чи зможе СДІ виконати свою ключову роль: зробити дисциплінарний механізм дієвим, передбачуваним і таким, що реально працює на очищення судової системи.

Результати опитування інспекторів: погляд зсередини

Опитування підтверджує те, що видно і ззовні: більшість інспекторів працює в режимі надмірного навантаження. У відповідях домінують оцінки 9-10 балів щодо рівня завантаженості – фактично «працюю на межі можливостей». Так само високими є оцінки частоти роботи понад нормований робочий день: для багатьох це не виняток, а стабільна реальність.
Хоча окремі інспектори оцінюють власну продуктивність по-різному (частина вказує сотні опрацьованих скарг за рік), загальна логіка однакова: великий масив дисциплінарних скарг у поєднанні з обмеженою кількістю людей і незаповненим штатом призводить до системної перенапруги. Додатково інспектори звертають увагу на те, що скарги різні за складністю, але в автоматизованому розподілі часто мають однакову «вагу». Звідси пропозиції або тимчасово виводити інспектора з авторозподілу для підготовки складних висновків, або враховувати складність скарги під час розподілу.