П'яне водіння — одне з найпоширеніших і найнебезпечніших порушень на дорозі. Це не лише формальне порушення правил, а й поведінка, що несе реальну загрозу життю та здоров’ю людей. Статистика Патрульної поліції це лише підтверджує. 
Проблема ускладнюється й тим, що, зрештою, багато порушників, щодо яких склали протоколи, уникають покарання. Причини різні: помилки поліцейських під час оформлення документів, порушення процедур, а інколи — і неналежне здійснення правосуддя. У деяких випадках фігурантами справ стають навіть самі судді. 
За даними дослідження NGL.media щодо судових рішень за 2020-2025 роки, близько 22% нетверезих водіїв уникають покарання – ні штрафу, ні позбавлення водійських прав. Раніше статистика показувала, що майже половина водіїв уникала покарання. Через це порушники відбуваються лише «переляком», але не несуть реальної відповідальності та не роблять висновків.

У судовій практиці тривалий час були лазівки, які дозволяли уникати відповідальності навіть за очевидних порушень. Наші колеги з Фундації DEJURE зібрали найпоширеніші з них: затягування розгляду до спливу строків, закриття через нібито відсутність складу правопорушення, передача на поруки, визнання порушення малозначним або призначення громадських робіт.
Проте закон змінили: тепер термін розгляду справи продовжено до одного року, а взяття на поруки, закриття за малозначністю чи громадські роботи — виключені. Це зробило відповідальність реальною, а не лише декларативною. 

Після посилення відповідальності за нетверезе водіння та хвилі дисциплінарних проваджень щодо суддів, які допомогали порушникам уникнути відповідальності або самі керували у стані спʼяніння, з’явився новий підхід. Тепер за наявності достатніх доказів суди встановлюють факт правопорушення і визнають водія винним, але покарання застосовують лише частково. Найчастіше – не позбавляють права керування. В окремих випадках, навпаки, не призначають саме штраф.

У результаті виникає парадоксальна ситуація: за правопорушення водій фактично отримує «полегшену» відповідальність. Якщо є кошти – можна сплатити штраф і зберегти водійські права. Якщо ні – уникнути штрафу, обмежившись лише позбавленням прав.

Сергій Вознюк, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області
Суддя Вознюк щонайменше у 45 справах не застосував обов’язкове покарання — позбавлення водійських прав. Зазвичай він мотивував це тим, що дії порушників нібито не спричинили істотної шкоди державним чи громадським інтересам.
Натомість у більшості випадків суддя обмежувався штрафом і додатково «компенсував» це зобов’язанням перерахувати кошти на підтримку Збройних Сил України – зазвичай близько 10 тис. грн. І такий підхід суддя застосовував неодноразово, зокрема, у справах № 359/11713/24, № 359/7252/24, № 359/6780/24, № 359/6754/24, № 359/7336/24 та інших. 
Підтримка українських військових є безумовно важливою. Втім, вона не може замінювати собою застосування закону.

Андрій Лупенко, суддя Пересипського районного суду м. Одеси
Суддя Лупенко – ще один показовий приклад системного незастосування повної санкції за п’яне кермування. Посилається він на практику Європейського суду з прав людини, та наявність, на його думку, пом’якшувальних обставин. Під час розгляду дисциплінарної справи він пояснював, що такі рішення ухвалював лише щодо військовослужбовців, мовляв, їм потрібні водійські права для служби. 
Втім, це не правда: із восьми проаналізованих нами справ лише дві стосувалися військових. У одній з найбільш показових справ правопорушницею була жінка на 24 тижні вагітності.

Олександр Яковлєв, суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
Суддя Яковлєв – рекордсмен за кількістю неповного застосування санкції за ст.130 КУпАП. За нашими даними, таких справ було щонайменше 65 (із них 27 – у 2025 році). Як правило, суддя обмежувався штрафом без позбавлення права керування – попри те, що закон не передбачає такого вибору. 
Такий підхід застосовувався і до водіїв, які раніше вже вчиняли правопорушення у стані спʼяніння. Наприклад, у справі щодо військовослужбовця, який раніше вже притягувався до відповідальності за перебування п’яним на службі.
Під час розгляду дисциплінарної справи у ВРП суддя Яковлєв фактично підтвердив, що свідомо відступав від закону. Він зазначив, що повне покарання означало б «виривати шматок хліба з рота» і могло б мати ознаки катування.

Олена Ковальчук, суддя Турійського районного суду Волинської області
Практика судді Ковальчук зацікавила нас, коли ми аналізували її як кандидатку до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
За нашими даними, щонайменше у 23 справах за ст.130 КУпАП вона обмежувалася лише штрафом.
Однак, її вже підхід відрізняється. Суддя обґрунтовує м’якість покарання тим, що позбавлення прав завадить водію забезпечувати сім’ю. Також посилається на принцип справедливості та підкреслює, що покарання не є самоціллю.
Показовою є справа, де водій, ймовірно, у стані наркотичного сп’яніння, відмовився проходити огляд. Попри це суд врахував щире каяття як помʼякшувальну обставину та не застосував максимальної санкції.

Юрій Кабанячий, суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області
Суддя Кабанячий також системно не застосовував повну санкцію за ст.130 КУпАП. У низці справ він обмежувався лише штрафом — як у випадках відмови від огляду, так і за встановленого стану сп’яніння (від 1,31 до 2,57 проміле).
Особливо показовими є дві справи, що стосуються одного водія. У першій він наїхав на світлофор п’яним. У другій – вже за дві години після ДТП його знову зупинили за керування у нетверезому стані (1,62 проміле). Під час ДТП у салоні перебувала неповнолітня донька водія. Вона отримала травму. Втім, суддя вирішив, що «тяжких наслідків від правопорушення не настало».
Ще один показовий приклад – справа про керування у стані наркотичного сп’яніння, підтверджене висновком лікаря. Суддя не застосував повну санкцію, пославшись на те, що порушник є військовослужбовцем.

Наталя Нанічкіна, суддя Марганецького міського суду Дніпропетровської області
Суддя Нанічкіна також послідовно не застосовує повну санкцію за ст. 130 КУпАП. Щонайменше в 11 справах вона обмежувалася штрафом.
У справі, де у водія зафіксували 2,13 проміле алкоголю, суддя обґрунтувала таке рішення тим, що робота порушника пов’язана з водінням, а позбавлення прав завадить йому працювати. 
Ключовим аргументом стала стаття 33 КУпАП, , яка дозволяє враховувати особу порушника та обставини справи при виборі стягнення. Втім, таке застосування норми є помилковим. Стаття 33 КУпАП не поширюється на сферу безпеки дорожнього руху. Тож її використання для пом’якшення відповідальності суперечило закону.
Такі випадки не єдині. Наприклад, у справі водія з 1,96 проміле суддя знову не позбавила його водійських прав, бо він працює водієм автобуса на регулярних маршрутах.

Окремої уваги заслуговує ще одна справа, у мотивувальній частині якої суддя зазначила: «суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 винний …тому на нього слід накласти адміністративне стягнення … у виді штрафу, звільнити його від накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки таке стягнення не буде відповідати справедливості судового рішення, прийнятого у період воєнного стану в Україні».
Водночас у резолютивній частині суддя вказала вже повне стягнення — і штраф, і позбавлення прав.
Через місяць суддя винесла окрему постанову про «виправлення описки». Так суддя фактично змінила резолютивну частину і підтвердила незастосування повної санкції. При цьому зазначила, що така «описка» не впливає на зміст рішення.
На наш погляд, йдеться не про технічну неточність чи помилку. Зміна виду покарання через «виправлення описки» виходить за межі закону. А це ставить під сумнів прозорість ухваленого рішення. 
Загалом суддя Ченцова визначає покарання вибірково – залежно від того, що буде менш обтяжливим для конкретної людини. Це суперечить статті 130 КУпАП і дає підстави сумніватися в неупередженості суду.
Аналіз показує, що часткове застосування санкції за 130 КУпАП — це не випадкові помилки, а системна практика. Різні судді в різних регіонах використовують різні пояснення, але результат один — порушники уникають повної відповідальності, яку вимагає закон.
Це підриває єдність судової практики і сталість правозастосування. Рішення починає залежати не від закону, а від конкретного судді. Це створює небезпечне враження: покарання за нетверезе водіння можна уникнути, якщо справа потрапить у «потрібні» суддівські руки.
Не менш важливий наслідок — покарання втрачає превентивну мету. Аналіз показує, що водії можуть порушувати закон повторно. Тож, якщо навіть повна санкція не завжди їх зупиняє, то часткова — і поготів.
Крім того, це викривлює орієнтири і для учасників процесу. Захисники починають підлаштовуватися під підхід конкретного судді. Іноді адвокати самі пропонують варіанти «пом’якшення», наприклад, донати на ЗСУ, щоб уникнути повної санкції. Це вже не поодинокі рішення, а передбачувана схема поведінки.
Стаття 130 КУпАП не передбачає вибірковості. Вона має бути однаковою для всіх. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі і фактах, а не на співчутті чи життєвих обставинах водія. Тільки так можна реально запобігти нетверезому водінню та відновити довіру до суду.
Наскільки послідовно та принципово на такі випадки реагує Вища рада правосуддя — розберемо в наступному матеріалі.