Хто пройшов сито доброчесності Етичної ради – і чому до деяких імен є питання?

Нещодавно Етична рада оголосила список із 16 кандидатів, які пройшли перевірку на доброчесність і далі можуть претендувати на 2 вакантні посади членів ВРП за квотою Президента. Серед прізвищ — адвокати, науковці та судді.

Цей конкурс особливий. Адже це не перша і не друга, а вже третя спроба заповнити президентську квоту у ВРП. Попередні відбори завершились безрезультатно — Володимир Зеленський так і не призначив жодного з кандидатів, відібраних Етичною радою. Подібна практика непризначення простежується й у конкурсах до Конституційного Суду України.

Такі кроки лише затягують оновлення Вищої ради правосуддя й викликають сумніви, чи справді держава готова до чесного перезавантаження судової системи. Водночас суспільство розраховує, що відбір завершиться реальним призначенням найбільш гідних кандидатів.

Хто з кандидатів отримав рекомендацію та що про них відомо?

1. Наталія Гетьман — адвокатка, підприємиця
Наталія Гетьман під час співбесіди окреслила свою мету участі в конкурсі: «бути корисною, здобути новий досвід і долучитися до створення нової судової влади». Утім, що саме вона має на увазі під «новою судовою владою» – пояснити так і не змогла. Як і пригадати більше ніж кілька повноважень ВРП.
Це не перша спроба Гетьман потрапити до органів суддівського врядування. Раніше вона подавалася на конкурс до Вищого антикорупційного суду, однак ВККС відхилила її кандидатуру через відсутність належного практичного стажу (мінімум 7 років).
Опісля кандидатка вирішила податися на посаду членкині ВРП, проте очевидно забула написати новий мотиваційний лист і, подаючи документи Етичній раді, зазначила, що має достатній професійний досвід, щоб претендувати на посаду судді ВАКС. Кандидатка пояснила, що «не бачить великої різниці» у мотивах, але погодилася, що лист варто було б перечитати.
Не менш делікатне питання — політичні зв’язки. Сестра Наталії, Анна Радченко, є членкинею політради «Опозиційного блоку». Сама кандидатка переконувала: сестра в партійній діяльності фактично участі не бере.
Також помилялася при заповненні декларації, пояснюючи їх браком досвіду. Однак, це свідчить радше про неуважність кандидатки. 

Illustration

2. Володимир Єрмоленко — завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В.З. Янчука

Ім’я Володимира Єрмоленка відоме насамперед у наукових колах. Він — автор і співавтор близько трьох сотень наукових та навчально-наукових праць, член авторитетних правничих органів, науковець із солідним бекграундом. 

Мотивацією кандидат зазначає прагнення розширити професійний досвід: «Майстерність приходить із практикою. Треба змінити рід діяльності, щоб набути нову практику». Звучить ніби логічно, але чи достатньо цього для ключового органу суддівського врядування?

Запитання до доброчесності все ж виникли. Найбільше — через сімейні фінансові операції. Дружина Єрмоленка вирішила продати квартиру… сину самого кандидата. При цьому частину грошей на купівлю житла хлопцеві дала його мати — колишня дружина Єрмоленка. Формально все законно. Але з погляду доброчесності виглядає як схема, що радше заплутує, ніж прояснює фінансову прозорість родини.

Illustration

3. Олександр Житний — завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, колишній член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів
Протягом 3 років Олександр Житний був членом органу, який, серед іншого, відповідає за притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності. За цей час він був доповідачем у низці дисциплінарних справ щодо прокурорів, частина з яких зацікавила членів Етичної ради. 
Так, дисциплінарну справу було порушено щодо прокурора з Полтавщини Віктора Пантася. Наприкінці жовтня 2021 року поліція, зупинивши його авто, запідозрила Пантася у пʼяному водінні.
У лікарні тоді констатували — він дійсно перебував у стані спʼяніння та мав наявні зовнішні ознаки, а показник приладу становив 0,79 проміле, що майже в 4 рази перевищує норму. В обласній прокуратурі за цим фактом навіть провели службове розслідування.
Втім, Житний, аналізуючи матеріали скарги як доповідач, дійшов висновку, що підтверджень перебування прокурора у стані сп’яніння немає. У підсумку дисциплінарне провадження було закрите. Зауважимо, що під час співбесіди Олександр Житний, знімаючи з себе відповідальність, неодноразово наголошував, що він лише готував проєкт висновку, а остаточне рішення ухвалював колегіальний орган.
Класично у досьє додалися й майнові нюанси: авто, придбане за ціною нижчою від ринкової, не зазначене членство в Асоціації правників України, запитання щодо походження грошових активів.

Illustration

4. Андрій Жук — суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
Андрій Жук – знайоме прізвище у конкурсах до Вищої ради правосуддя. Торік Етична рада вже визнавала його таким, що відповідає вимогам для зайняття посади члена ВРП. Хоча його кандидатуру рекомендували президенту, призначення так і не відбулося. Але чи дорівнює формальне рішення бездоганній репутації? Тут варто подивитися уважніше.

Чим запамʼятався суддя? Саме Жук у складі колегії суддів визнав незаконним звільнення судді Майдану Владислави Гудим, відомої своїм рішенням про взяття під варту учасника Революції гідності. Фактично він погодився з текстом ухвали Гудим, що протистояння «прийняло відвертий характер масових заворушень з людськими жертвами, пошкодженням і знищенням державного майна…». Цю позицію вже тоді спростовувала практика Верховного Суду. На додаток, Жук фактично проігнорував практику Європейського суду з прав людини, зокрема знакове рішення у справі «Шморгунов та інші проти України».

У 2018-2021 роках Жук був членом Ради суддів України та очолював комітет із захисту незалежності суддів. Саме тоді, після ухвалення закону про перезавантаження ВККС, на Раді суддів лежав обов’язок делегувати представників до конкурсної комісії. Проте спочатку РСУ навіть не захотіла розглядати це питання, фактично заблокувавши запуск реформи. Лише після того, як ВРП ухвалила положення, яке зводило нанівець роль міжнародних експертів, Рада суддів таки делегувала своїх представників.

Дружина Жука, суддя Тернопільського окружного адмінсуду Вікторія Хрущ, невдало спробувала потрапити в апеляцію. Тепер вона оскаржує результати конкурсу… у суді, де працює її чоловік. І хоч формально Жук не розглядає цю справу, сама ситуація виглядає доволі показово: питання про потенційний конфлікт інтересів залишається відкритим.

Illustration
Illustration

5. Василь Кіцелюк — доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Івано-Франківського юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія»
⁠ ⁠
На відміну від інших кандидатів, нашу увагу до Василя Кіцелюка привертав не стільки його професійний шлях, скільки зіркова кар’єра його доньки Владислави. У 2019 році вона здобула титул «Міні Міс Україна» та Mini Miss United World, у 2020-му перемогла в премії MUZVAR AWARDS у номінації «Kids Boom», а вже у 2021 році стала «найталановитішою дитиною року» за версією журналу Ukrainian People. Водночас розпочала сольний музичний проєкт Vlada K і навчається в Лондоні.

Попри численні відзнаки доньки, сам кандидат на співбесіді заявив, що її доходи можливі лише з 2026 року за умовами контракту, а питання, скільки грошей вона потенційно заробляє зараз, його «не цікавило».

Син Кіцелюка своєю чергою ще у віці восьми років став власником квартири, подарованої дідусем. Кандидат пояснив коротко: «В Україні дідусі й бабусі люблять внуків і дарують їм щось». Наразі син навчається у магістратурі Лондонського університету, а дружина та донька кандидата проживають з ним у Лондоні з початку повномасштабного вторгнення. За словами Василя Кіцелюка, всі витрати повністю покриває його син.

А що ж сам кандидат? Він теж не вперше пробує себе у конкурсах на високі посади, проте безуспішно, адже на частину тестувань він просто не зʼявлявся.

Illustration

6. Андрій Козлов — член Конкурсної комісії з відбору на посаду Голови НАЗК, ексчлен ВККС
Андрій Козлов — один із небагатьох кандидатів, ім’я якого громадськість сприймає з «плюсом». Його часто називають «незручним» для суддівського корпусу. І це не випадково: працюючи у ВККС, він здобув репутацію педантичного та принципового члена комісії, який не боявся викривати факти недоброчесності суддів. Для системи, звиклої «закривати очі» на гріхи колег, Козлов став майже персональним ворогом.

Одне із ключових запитань на співбесіді стосувалося позики, яку Козлов отримав від знайомого, що проживає за кордоном. Угода передбачає повернення коштів протягом десяти років та містить валютне застереження. Окремий блок запитань склали умови отримання коштів від проєктів міжнародної технічної допомоги за роботу кандидата членом Конкурсної комісії з відбору на посаду Голови НАЗК. Ці кошти він отримував через підрядника як фізична особа. На співбесіді Козлов стверджував, що звичною практикою є отримання таких коштів через відкриття рахунку як фізична особа-підприємець, проте свою роботу він підприємницькою не вважав, до того ж у такий спосіб навіть забезпечив більші надходження до державного бюджету.

Illustration

7. Віталій Махінчук — заступник членкині ДГЕ, заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права i підприємництва імені академіка Ф.Г.Бурчака НАПрН України
Зі слів Віталія Махінчука, робота у Дорадчій групі експертів (яка утворюється з метою сприяння суб’єктам призначення суддів Конституційного Суду в оцінюванні моральних якостей і рівня компетентності у сфері права кандидатів на посаду судді КСУ) відкрила йому очі: доброчесність — це не просто формальність, а цінність. Проте, коли заглибитися у його власну біографію, виникає запитання — чи підтверджує його історія ці гучні слова?
Протягом тривалого часу Махінчук, крім наукової, здійснює і підприємницьку діяльність. За останні 8 років подружжя кандидата отримало дохід трохи більше як 65 млн грн. Махінчук пояснював це значною кількістю обʼєктів нерухомості, які перебувають у власності його сімʼї. Також питання членів Етичної ради стосувалися і справи про борг на суму 650 тисяч доларів.
Махінчук регулярно відвідував територію російської федерації після 2014 року й до початку повномасштабного вторгнення. Свої поїздки він пояснює різними причинами: одна із яких консультації для німецької компанії Festo щодо логістичного комплексу в Севастополі, через що їздив до москви. Але варто зазирнути в документи — і картина буде іншою. У його автобіографії немає жодної згадки про таку діяльність. У ті роки, за офіційними даними, він працював виключно в Прикарпатському університеті. Ані сліду консалтингу. Ба більше, у державному реєстрі відсутні записи про реєстрацію його як ФОП у 2015-му. Свій підприємницький статус він оформив лише у лютому 2018 року.
Інша версія — поїздки через спадкові справи після смерті батька та тітки. Але й тут дати не збігаються: перший візит зафіксований ще у липні 2015-го, тоді як батько помер роком пізніше.

Свої відвідини Кандидат виправдовує минулими хорошими звʼязками між країнами. Зазначає, що спочатку офіційним опонентом на захисті його докторської дисертації мала бути докторка юридичних наук з рф, бо тоді це було нормальною практикою залучати професорів інших університетів.

Ім’я Віталія Махінчука згадується і в кримінальних провадженнях. У 2015-2017 роках він був начальником юрдепартаменту «Укрзалізниці» та входив до Тарифної комісії. Саме тоді, за версією слідства, посадовці компанії у змові з великими гірничо-збагачувальними холдингами та експедиторами безпідставно знизили тарифи на транзит російської руди територією України. Засідання комісії 18 лютого, 1 березня та 22 червня 2016 року завершувалися «пільговими» рішеннями, які затверджувало правління УЗ. Наслідок — понад 10 мільйонів доларів збитків державі.

У кримінальному провадженні щодо схем на «Укрзалізниці» фігурує й брат кандидата — Олександр Махінчук. За даними російських реєстрів, він офіційно зареєстрований у рф як платник податків і має там ідентифікаційний номер.
Питання виникли йдо декларацій Махінчука. Кандидат визнав, що у період роботи начальником юридичного департаменту ПАТ «УЗ» подав декларацію поспіхом — правління нібито дало йому лише дві години на її заповнення. Згодом, за його словами, НАЗК пояснило, що він взагалі міг її не подавати. Тож Махінчук не вважає ці відомості помилковими.

Не менш цікавим виявилося і питання спадкування. Брат подарував Махінчуку житловий будинок, квартиру та два паркомісця у Києві, кожен об’єкт був оцінений у 100 тисяч гривень. Сам кандидат пояснив це тим, що відмовився від куди ціннішої частини — будинку площею понад 500 кв. м із земельною ділянкою у Конча-Заспі, що перейде після смерті матері у спадщину брату.

Illustration

8. Іван Назаров — голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти
Іван Назаров — ще один із тих кандидатів, хто вже отримував «зелене світло» від Етичної ради. Як і Андрій Жук, про якого ми писали раніше, він був визнаний таким, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Таку ж оцінку надала й Дорадча група експертів.
А ось, ДГЕ свого часу визнавала Назарова таким, що не відповідає критерію високих моральних якостей. Причиною стали сумніви щодо відповідності стилю життя кандидата його офіційним доходам, а також незрозуміле походження коштів, якими батьки Назарова фінансували його коштовні подарунки.
Втім, наступні конкурси він зустрів уже більш підготовленим. Назаров надав пояснення, які дозволили Дорадчій групі експертів та Етичній раді зняти попередні застереження й допустити його до подальшої боротьби за крісла у ВРП та у Конституційному Суді.

9. Ольга Остапенко — помічниця судді Чернігівського апеляційного суду
Історія Ольги Остапенко одразу починається з цифри, що привертає увагу: 1,7 мільйона гривень. Саме стільки вона отримала у липні 2023 року у вигляді безвідсоткової позики від давнього знайомого Миколи Бубена. Гроші — на купівлю квартири. Формально все прозоро: угоду оформили у нотаріуса, щоб «задекларувати чесність». Але виникає природне питання: наскільки звичним для українських реалій є те, що знайомі без жодних відсотків позичають мільйони?
Окрему увагу члени Етичної ради звертали на питання користування транспортним засобом Chevrolet Aveo, що перебуває у власності батьків. На співбесіді досліджувався епізод втечі Остапенко з місця ДТП. Кандидатка підтвердила цей факт та розповіла, що вона справді в’їхала в паркан, однак, переконавшись, що не завдала ніякої шкоди, вирішила поїхати далі.
Ще одна деталь, яка з’явилася у публічному обговоренні: кандидатка мала сторінки у російських соцмережах «ВКонтакте» та «Одноклассники». За її словами, після 2014 року вона ними не користувалася, але й видалити їх повністю не мала можливості. 

Illustration

10. Наталія Савінова — директор навчально-наукового інституту морського права та менеджменту Національного університету «Одеська морська академія»

Під час співбесіди ключовим питанням стало зауваження щодо самоплагіату. Йшлося про дві статті Савінової, що мали різні назви, проте фактично ідентичний зміст. Савінова пояснила: редакція одного з видань запропонувала змінити назву, і вона без проблем погодилася.

А далі — знайомий для багатьох кандидатів сюжет. Декларації. У Савінової виявилися «технічні неточності»: не вказане членство в Національній асоціації адвокатів України, не відображені корпоративні права, незрозуміле походження коштів на придбання квартири. На перший погляд — технічні помилки. Але коли мова йде про претендента на посаду у Вищій раді правосуддя, навіть «дрібниці» в деклараціях стають тестом на доброчесність.

Illustration

11. Максим Савʼюк — старший детектив Першого головного підрозділу детективів НАБУ
У досьє Максима Сав’юка найбільше запитань викликали майнові обставини. На співбесіді розбирали участь кандидата в державній програмі «єОселя», окремо ставили питання про службове житло, яким користувався його батько-міліціонер. Також увагу під час співбесіди привернули обставини його особистого життя, зокрема судовий позов матері до нього та судовий спір його дружини із забудовником.

Додатковий факт ми знайшли у Єдиному державному реєстрі судових рішень: жінка з таким самим ПІБ, як у матері Сав’юка, двічі притягувалася до адмінвідповідальності за водіння у стані сп’яніння. Водночас це питання на співбесіді не досліджувалося, тож ми не можемо з абсолютною впевненістю стверджувати, що йдеться саме про неї.

Illustration

12. Валентина Сеник — прокурор Офісу Генерального прокурора

Її позиція проста й водночас промовиста: не закон вершить правосуддя, а люди. На співбесіді члени Етичної ради ставили запитання щодо фактів притягнення до адміністративної відповідальності та площі земельної ділянки, яка викликала сумніви. Проте Сеник змогла надати пояснення, які спростували сумніви, тож співбесіда з нею була короткою.

Illustration
Illustration

13. Вікторія Соколова — суддя Київського апеляційного суду
На співбесіді з Соколовою зосередилася на темі, яка вже не раз ставала лакмусовим папірцем для доброчесності українських суддів, — житло.

10 років тому донька кандидатки набула у власність квартиру площею 80,7 кв. м у Києві. Як пояснила сама Соколова, ще з 2007 року вона перебувала в черзі на службове житло, у 2014 отримала ордер, зробила ремонт, а вже за рік квартиру було приватизовано й оформлено на доньку. На співбесіді суддя наполягала: вона мала всі законні підстави для цього, адже роками чекала у черзі й вважала, що здобула право на приватизацію.

Втім, вже у 2018 році квартира була продана. Кандидатка пояснила це тим, що житло було незручне — далеко від роботи та навчання, а сусідом виявилася людина з наркотичною залежністю. Та навіть з урахуванням цих аргументів схема «службове житло — приватизація — продаж» виглядає як типова ситуація, коли соціальні гарантії в Україні перетворюються на приватний ресурс.

Illustration

14. Світлана Срєбранець — тимчасово не працює
Протягом 14 років Срєбранець працювала помічницею судді в райсуді на Сумщині. Членів Етичної ради зацікавив той факт, що коли вона там працювала, суддя Ольга Бігунова розглядала декілька справ за участю членів сімʼї Срєбранець, в яких ухвалювала рішення на їхню користь.

Сама ж кандидатка уже пробувала свої сили у конкурсі на посаду судді місцевого суду у 2017 році та навіть на посаду інспектора Служби дисциплінарних інспекторів. Але участь у конкурсах була неуспішною.

Illustration

15. Леся Федорак — суддя ВАКС
Нашу увагу привернули розгляди справ про керування у стані спʼяніння. 5 справ Федорак закрила через сплив строків притягнення порушників до відповідальності. На співбесіді в Етичній раді суддя визнала: з нинішньої перспективи вона б ці справи розглянула вчасно. 
Також питання були й щодо вартості житла у Бучі, придбаного сімʼєю у 2023 році. Вартість у документах виявилася заниженою. Пояснення просте: у помешканні свого часу жили окупанти. 

Illustration

16. Юрій Феленко — суддя Балаклійського районного суду Харківської області

Під час проходження військової служби в Криму, Феленко отримав ордер на однокімнатну квартиру. У 2014 році після окупації півострова кандидат приватизував цю квартиру за рішенням Деснянського райсуду міста Києва. Під час співбесіди кандидат пояснив, що у Криму мешкає його бабуся, тому до лютого 2022 року батьки їздили на окупований півострів.

Сам кандидат користується квартирою чоловіка своєї сестри. За його словами, з минулого року він справно сплачує сестрі кошти за проживання.

Окремо на співбесіді обговорювалося питання академічної доброчесності та можливого плагіату в його наукових роботах. Сам Феленко це категорично заперечив. Наголосив, що писав усе відповідно до вимог і не визнає наявності плагіату у своїх текстах.

Що далі?

Вже у четвер, 21 серпня, Конкурсна комісія розпочне формальні співбесіди із 16 рекомендованими Етичною радою кандидатами до ВРП. Співбесіди триватимуть до 28 серпня включно. Згідно з порядком проведення, співбесіди транслюватися не будуть, тож ми не дізнаємося, що кандидати відповідатимуть на запитання членів Комісії та чи справді вони гідні цієї посади.
Як ми писали раніше - це вже буде третя спроба Зеленського все ж обрати двох членів Вищої ради правосуддя за своєю квотою. Можливо, саме відмова обирати своїх представників серед рекомендованих Етичної радою кандидатів попередні два рази — змусила цього разу членів Етичної делегувати набагато ширший список людей. На жаль, таке бажання збільшити коло вибору для президента потягнуло за собою певне зменшення вимог до самих кандидатів. Тепер від Володимира Зеленського залежить, чи побачимо ми реальне очищення судової влади, чи вкотре станемо свідками компромісу зі старою системою.