(093) 955-56-44

 

Приєднатися

Підтримати

Громадська організація «Всеукраїнське Об'єднання «Автомайдан»

 

Адвокат потерпілих автомайданівців: "Судді питають: чому суспільство має претензії до всіх?" Та тому, що суддів, які вирішували справи з точки зору законності, можна порахувати на пальцях однієї руки"

 

26 листопада 2015р.

 

 

Член ВГО "Автомайдан", адвокат Роман Маселко розповів в інтерв’ю УНІАН, чому досі не покарані співробітники ДАІ і судді, які масово відбирали водійські права у активістів Майдану та Автомайдану у 2013-2014 роках, і яких помилок при розслідуванні їхніх справ припустилась прокуратура.

 

 

Прес-конференція керівників Генпрокуратури, МВС та СБУ – Шокіна, Авакова і Грицака, на якій вони мали звітувати про розслідування вбивств на Майдані, була анонсована на 20 листопада. Однак була відмінена із невиразними формулюваннями. Що це означає для суспільства і для ваших підзахисних з Автомайдану?

 

Хоча цю прес-конференцію було скасовано, звіти з боку прокуратури, міліції та СБУ все ж таки були. Зокрема, звітував начальник Управління спеціальних розслідувань (УСР) Сергій Горбатюк. Власне, це та людина, яка справді володіє інформацією, бо у його відділі концентруються всі розслідування стосовно Майдану.

 

На мою думку, прес-конференція за участі керівників несла більш символічний характер і мала відбутися для того, щоб показати, що ці розслідування мають відповідний пріоритет, і що керівники відомств контролюють ситуацію. Та все-таки той факт, що вони не захотіли вийти до преси і дати певні коментарі, є досить показовим. На думку адвокатів, і Шокін, і Аваков уже давно не сприяють розслідуванню. А якщо і сприяють, то лише на словах. За такої ситуації справи Майдану ще довго не будуть доведені до кінця.

 

Що саме, на вашу думку, є перешкодами у розслідуванні вбивств на Майдані?

 

В першу чергу – відсутність так званої "політичної волі". Ми не бачимо, що ці справи розслідуються як першочергові та з прицілом на реальне покарання винних. Але є ще цілий ряд технічних проблем, які справді заважають розслідуванню. Існують величезні проблеми у кадрах. Безпосередньо справами Майдану займаються лише 18 слідчих із ГПУ, при тому, що проваджень – тисячі.

 

 

Подіями 20 лютого, коли були численні вбивства, займається "аж" троє слідчих! Вдумайтесь: вбивство півсотні людей і більш як двісті поранень, із тисячами свідків та десятками підозрюваних, розслідує троє слідчих!

 

По інших напрямках – ще гірше. Спеціалістів, здатних синхронізувати тисячі фрагментів відео – аж один. Фактично, ми бачимо в цьому реальне ставлення Генпрокурора і влади до розслідування вбивств Небесної сотні. Витягли перед черговою річницею з небуття, зробили кілька гучних заяв, примусили слідство направити до суду недорозслідувані епізоди – і все. Про виділення необхідних ресурсів – слідчих, спеціалістів, додаткових кабінетів чи комп’ютерної техніки, не йдеться. Комп'ютери і сервери, які начебто закупили у червні, так і не надійшли до ГПУ.

 

Слід також зазначити, що було створено спеціальне управління для розслідування фактів саботажу та протидії розслідуванням. Очікувалось, що воно буде розслідувати обставини втечі Садовника (екс-командиру "Беркуту", - УНІАН), зникнення документації "Беркуту" і фальсифікації внутрішніх розслідувань за цим фактом, блокування розслідувань епізодів 1-го та 11-го грудня 2013 року, подій на Грушевського, нападу на Автомайдан і студентів та іншими злочинами. Але управління очолив перший претендент на підозрюваного в цих справах – Нечипоренко (Олексій Нечипоренко у травні 2015 року був призначений начальником відділу з розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів Головного слідчого управління ГПУ, – УНІАН). Це колишній начальник відділу процесуального керівництва прокуратури Києва, який саме і "провалив" всі зазначені розслідування. Це просто знущання. Зараз слідчі цього управління з нерозслідувань неодноразово викликають на допити провідних слідчих УСР, які хоч щось роблять. Фактично, "копають" не під тих, хто перешкоджав розслідуванню, а під тих, хто хоч щось робить.

 

Поговорімо про суддів, які судили активістів Майдану і Автомайдану. Наприклад, 19 листопада Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВВКСУ) порекомендувала Вищій раді юстиції (ВРЮ) звільнити двох столичних суддів – Людмилу Козятник і Олександра Беця, які приймали рішення проти учасників Автомайдану. Чи є надія, що вони будуть звільнені?

 

Ту справу, яку розглядала Вища кваліфікаційна комісія, я вів особисто. Тоді водійських прав позбавили людину, яка нібито їхала у напрямку Межигір’я і не зупинилася на вимогу інспектора ДАІ. Насправді вона в тому місці і в той час, де її начебто зупиняли, взагалі не була! Навіть маючи семеро свідків, ми нічого не змогли довести в суді.

 

 

Після цього я став ініціатором створення відповідної Тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді (минулого скликання, – УНІАН). Від імені цієї комісії ми звернулися у ВККС стосовно суддів Козятник і Беця. Це було ще у липні минулого року. І от майже через півтора року це прохання нарешті розглянули і винесли рішення, що у діях цих суддів справді видно ознаки порушення присяги. Там був уже настільки великий обсяг фактажу, що ВККС не мала іншого варіанту, окрім як визнати, що у їхній діях справді є порушення. Думаю, що таке ж рішення приймуть і у Вищій раді юстиції, бо сумніваюся, що вони зможуть довести протилежне – що цих порушень не було.Окрім того, у потерпілої є дитина з інвалідністю, і ми доводили, що їй потрібна машина, бо вона не може возити свою дитину на лікування громадським транспортом. Суддя Козятник розглядала цю справу в першій інстанції, суддя Бець – у другій, в Апеляційному суді. Однак ніщо їх не переконало. Причому Бець розглядав справу 19 лютого, коли на Майдані вже все палало і було декілька десятків убитих. Я йому відверто казав, що це через нього люди вийшли на Майдан і гинуть там, бо не можуть знайти правди в судах, а він просто посміхнувся і виніс рішення, яке на шість місяців позбавило водійських прав абсолютно невинну людину.

 

Чи не вважаєте ви, що звільнення, за таких обставин, замало?

 

Звичайно, вважаю. Судді, які приймали такі рішення, вчинили тяжкий злочин. У Кримінальному кодексі є 375 стаття - "завідомо неправосудне рішення". Це означає, що суддя, усвідомлюючи невинність людини чи фальсифікацію доказів, все одно ухвалює неправильне рішення.

 

Відповідно до цієї статті, такі дії передбачають позбавлення волі на термін від 5 до 8 років. За ступенем тяжкості такий злочин стоїть на рівні з побиттям "Беркутом" активістів. Більше того, судді приймали такі рішення, оскільки на них тиснули з боку влади. І те, що вони цьому тиску піддалися, теж є злочином. Тому ми вимагаємо, щоб ті судді, які приймали неправосудні рішення, були не просто звільнені, а й притягнені до кримінальної відповідальності. А ще більш важливо, щоб були покарані ті, хто тиснув.

 

Що взагалі вас найбільше дивує у рішеннях суддів часів Майдану?

 

Здивувало, що у 99,9% суддів, до яких попали справи Майдану, не знайшлося мужності прийняти справді законні рішення. Судді повністю "прогнулись" під вказівки і були наскільки впевнені у своїй безкарності перед законом, що приймали очевидно неправосудні рішення, навіть не дуже турбуючись про будь-яку доказову базу та обґрунтування свого рішення. Та ж суддя Царевич (суддя Печерського районного суду Києва, – УНІАН) засудила людину на підставі документа, де навіть підпису не було. У іншого водія були відеодокази, що його ніхто не зупиняв. Більшість водіїв взагалі не було у той час і у тому місці, де їх начебто зупиняли. Це було очевидно ще тоді, і ми про це постійно говорили, надавали численні докази фальсифікацій. Однак судді нічого не приймали.

 

 

Дивував і цинізм суддів. Затримані активісти часто були просто покалічені, але це не справляло жодного враження на суддів. Красномовним є випадок, коли один із затриманих показав дніпропетровському судді Миколі Бібіку свою зламану ногу, а суддя у відповідь сказав: "У Вас геморою немає?.. Може, Вам геморой показати...? Не показуйте мені ногу. Навіщо з такими болячками бродити біля ОДА..."

 

Тепер судді питають: чому суспільство має претензії до усіх? Та тому, що суддів, які вирішували справи з точки зору законності, можна порахувати на пальцях однієї руки.

 

Якщо вже говорити про те, що судді, які ухвалювали неправомірні рішення щодо активістів, лишаються на посадах, ви раніше неодноразово заявляли, що лише у справах Автомайдану таких суддів – 126. Які заходи було вжито щодо них? Чи всі вони продовжують працювати далі?

 

Поки що єдиний звільнений суддя з-поміж усіх, хто дискредитував себе за часів Майдану (а їх близько 330), – це згадуваний мною дніпропетровський суддя Микола Бібік, який заарештував дев’ятьох активістів на два місці. Усі інші – продовжують вершити правосуддя. Деякі є відсторонені, але теж одиниці.

 

Більше того, доходить до абсурду. Наприклад, суддя Козятник, стосовно якої 19 листопада було визнано, що вона порушила присягу, 17 листопада у Шевченківському суді розглядала кримінальну справу проти працівника ДАІ. Він сфальсифікував протоколи, на підставі яких вона та інші судді приймали рішення проти активістів Автомайдану.

 

Це стосується і судді Києво-Святошинського суду Володимира Лисенка, який теж позбавив одного з моїх підзахисних водійських прав. У діях цього судді вже виявили порушення присяги, однак він не просто продовжує бути суддею, але розглядає кримінальну справу стосовно іншої судді Голосіївського суду – Кушнір, яка в часи Майдану незаконно арештовувала активістів… Тож, чи можна розраховувати на об’єктивність цих суддів?

 

Нещодавно відбувся з’їзд суддів, де також виступали і ви. Яке він справив на вас враження?

 

На мою думку, судді позитивно відреагували на мій виступ, оскільки після цього багато хто підходив до мене і висловлював підтримку. В чому була ціль мого виступу? Судді, за часів Майдану, приймали такі рішення, бо вони відчували свою безкарність, вони розуміли, що за  порушення закону вони уникнуть відповідальності, натомість, за порушення вказівки їх можуть звільнити. Треба це розвернути на 180 градусів – щоби судді боялися порушити закон і не боялися порушити вказівку.

 

 

Ми, адвокати, хочемо, щоб винні були покарані не через те, що ми маємо бажання помститися, а для того, щоб таке ніколи не повторилось. Щоб судді зрозуміли, що боятися потрібно закону. Тож у своєму виступі я хотів сказати суддям, що, якщо їм дають вказівки, вони повинні боротися проти цього і повідомляти про це громадськості. Ми, зі свого боку, надамо необхідний захист і підтримку, бо хочемо, щоб судді були незалежні. Але якщо судді виконують ті незаконні вказівки, то вони неодмінно понесуть відповідальність. І ця відповідальність буде невідворотною, незалежно від того, хто перебуває при владі.

 

Для цього судді мають почати говорити, адже це може вивести нас не тільки на виконавців, а й на тих, хто давав вказівки. Якщо це не розкрутити, то ті люди зможуть вийти сухими із води і не понести жодного покарання. На моїх очах людей вбивали на Майдані. Не хочу, щоб їх жертви були марними, тому вважаю, що це надзвичайно важливо – довести справу до реальних покарань.

 

На цьому з’їзді були присутні такі персони, як вищезгадана Оксана Царевич і Віктор Кицюк. Вам не здається, що ці судді все ще впевнені, що уникнуть покарання, хоча кримінальні справи на них уже заведено?

 

Абсолютно. Більше того, кожен суд сам обирав своїх делегатів на з’їзд. І те, що Царевич та Кицюк були там присутні, означає що в Печерському суді хочуть, аби їх уособлювали саме ці особи, а не інші судді, до яких претензій немає.

 

Царевич була суддею у моїй перші справі, за якою теж були повністю сфальсифіковані документи. Не було жодних підстав для того, щоб прийняти рішення про позбавлення людини водійських прав, але вона це рішення прийняла, посміхаючись при цьому мені в обличчя. Я їй казав, що коли вона винесе рішення про покарання абсолютно невинної людини, це означатиме, що правосуддя померло. І це парадокс: через рік, коли проти неї порушено кримінальну справу, вона каже ці самі слова про себе.

 

 

Я можу стверджувати на всі тисячу відсотків, що кримінальна справа проти Царевич є абсолютно обґрунтованою. Там є величезна доказова база того, що її рішення були неправосудними. Коли я спілкувався з Кицюком, то він був дуже впевнений, що його не покарають і що він ще може залишитися суддею. Максимум, який він допускав, – це звільнення. У такому разі, на його думку, він заробляв би на життя як юрист чи адвокат.

 

І Кицюк, і Царевич подали документи на безстрокове обрання, що, знову ж таки, демонструє їхню позицію. Зараз їхні кримінальні справи перебувають на етапі ознайомлення з матеріалами, а в грудні мають бути передані до суду.

 

І що робити в такій ситуації?

 

Чомусь юридичне середовище толерує заходи за участі таких осіб. На мою думку, суспільство повинне також відторгати цих суддів, після того, що вони зробили. Їх не повинні приймати у нормальному суспільстві на будь-яких заходах, які дбають про свою репутацію. Тобто, самі організатори не мають допускати того, щоб вони були присутні. Але в нас це чомусь вважається нормальним.

 

Саме такі зухвалі дії з боку суддів провокують суспільство на радикалізацію, на те, щоб вимагати звільнення абсолютно всіх суддів, навіть якщо не всі судді погані.

 

Я пропоную такий алгоритм дій: по-перше, судді повинні визнати факт, що у часи Майдану були проблеми, вказівки, тиск, а рішення були справді неправосудними. По-друге, порядні судді повинні допомогти розслідуванню, виявити тих осіб, які піддалися тиску, а головне – тих, хто тиснув, допомогти слідству їх засудити і, таким чином, очиститися. А якщо це не виходить, єдиний спосіб – радикальна реформа, повне перезавантаження судової влади і перенабір суддів.

 

Бо як змиритися з тим, що в судовій системі і далі працюють такі судді, як Царевич і Кицюк, чи Козятник? Тому, якщо найближчим часом судді не підуть по тому шляху, який я пропоную, то в цьому буде вина не суспільства, яке, можливо, не до кінця розуміє всі тонкощі ситуації, а самих суддів, які не дають можливості розслідувати ці справи, не хочуть самоочищення і, по суті, покривають тих своїх колег, які себе скомпрометували.

 

Якщо вже згадувати про тиск, який вівся з боку влади на суддів, то ви під час з’їзду суддів зачитували стенограму з допиту судді Ірини Мамонтової, члена Вищої ради юстиції, а за часів Януковича – голови Оболонського районного суду Києва. У цій стенограмі йшлося, що на пані Мамонтову чинили тиск з боку Адміністрації Президента і що це стало причиною її добровільного звільнення з посади. Але зараз вона спростовує цю інформацію. Як ви можете це прокоментувати?

 

Пані Мамонтова справді не піддалася впливу, відповідно до її показів, які насправді є в матеріалах кримінальної справи. Мені дуже цікаво, яким чином вона їх буде спростовувати в подальшому, тому що рано чи пізно ці матеріали будуть передані до суду, або будуть відкриті, і прокуратура зможе заявити про них відверто.

 

 
У цих показах вона чітко повідомила, що їй надходили дзвінки з Адміністрації Президента. Коли суд прийняв щодо активістів більш м’яке рішення, в АП висловили невдоволення. Коли ж вона відмовилася виконувати подальші вказівки, їй сказали йти у відставку. Згідно з показами, вона подала заяву про відставку 20 січня 2014 року, а вже 11 лютого Вища рада юстиції задовольнила її. Це дуже швидкий термін, адже, зазвичай, такі справи вирішуються упродовж місяців.
 
До її відставки судді Оболонського суду не приймали незаконних рішень, а як тільки вона перестала бути головою, відразу почалися арешти, а 42 особи були позбавлені водійських прав. І це є черговим доказом, що це все (про тиск з боку влади, – УНІАН) правда.
 
Власне, через це вона і стала членом ВРЮ, оскільки всі знали, що вона не піддалася впливу, і її визнали чесною суддею. Коли ж вона стала членом ВРЮ, вона несе набагато більший обов’язок, бо є носієм цінної інформації, яка має доказову силу. Пані Мамонтова мала б використати ці свої знання для того, щоб допомогти іншим суддям розкрити ту інформацію, якою вони володіють. Але чомусь вона цього не зробила. Ба більше – вона зробила певні кроки назад: ще до мого виступу на з’їзді суддів дала інтерв’ю, що на неї ніхто не тиснув. Те, що пані Мамонтова так вчинила, свідчить, що, напевно, на неї знову чинять якийсь тиск. І це змусило мене піти на розголошення цих даних.
 
Крім пані Мамонтової, є ще судді, котрі розглядали справи стосовно автомайданівців і заявляли про тиск. Зокрема, вони згадували Вадима Фесенка і Олексія Філатова, який зараз є заступником глави Адміністрації Президента та головою робочої групи з питань правосуддя. Чи були з боку ГПУ якісь перевірки чи розслідування щодо подібних заяв?
 
Такі заяви були, але лише усні, а не письмові. Саме тому вони не можуть перерости у кримінальні справи.
 
Ми хочемо спонукати суддів, щоб вони почали більше про це говорити. Більше того, закон зараз зобов’язує суддів повідомляти про будь-який тиск.  Але, наразі, єдині гучні заяви про це були з боку колишнього голови Апеляційного суду Антона Чернушенка, який заявив, що на нього тиснув Філатов. І ці заяви пролунали вже після того, як у Чернушенка провели обшук, і він утік.

 

 
Я подавав заяву до ГПУ, аби ці справи розслідували. Прокуратура спочатку відмовила, і я вимушений був через суд оскаржувати їхні дії. Суд зобов’язав прокуратуру порушити кримінальну справу, але досі я не маю даних про те, чи було її порушено і чи щось розслідувалося. Тобто судді, на жаль, заявляли про тиск у якомусь кулуарному вигляді, а не на рівні звернень у прокуратуру.
 
Жорсткого спротиву поки що немає. Але ми хочемо допомагати суддям, забезпечувати їх правовою та громадською підтримкою. Головне, щоб вони почали говорити. На жаль, поки що таких фактів мало, сподіваємося, що їх буде більше. Це ключова умова побудови справді незалежного і правового суспільства, де суддя буде керуватися законом, а не вказівками.
 
Якщо не помиляюся, тільки один працівник ДАІ поніс покарання за дії проти автомайданівців. У грудні 2014 року Києво-Святошинський райсуд виніс вирок екс-начальнику Києво-Святошинського ДАІ підполковнику Ігорю Турчину у справі про фальсифікацію адмінпротоколів проти активістів Автомайдану за поїздки в Межигір'я. Втім, він отримав всього лише один рік умовно і мав виплатити 10 000 гривень моральної компенсації. Щодо іще шести співробітників ДАІ нещодавно тільки завершено досудове розслідування. Коли вони можуть постати перед судом і чи отримають більш жорстке покарання?
 
Це справді був перший вирок по ДАІшниках, але зараз рішення суду скасовано, і це абсолютно правильно. Тому що у матеріалах справи немає належної доказової бази, яка б підтверджувала вину Турчина.
 
Річ у тім, що прокуратура неправильно розслідувала цю справу. Це відбувалося так, наче кожен ДАІшник, по своїй волі, вирішив покарати когось і сфальсифікувати документи. Уявіть: одночасно у 450 працівників ДАІ виникає таке бажання. Це ж абсурд! Очевидно, що там теж була вказівка. І вже, до речі, встановлено, що колишній начальник Печерського райвідділу ДАІ Віталій Кваша і його заступник Олександр Кочерга збирали всіх своїх підлеглих, давали їм вказівки, що треба підписати відповідні рапорти. Якщо хтось відмовлявся, то за них підписував хтось інший.
 
За іншими розслідуваннями щодо працівників ДАІ, у суд передано десь близько 50-60 справ. По жодному з них немає обвинувального вироку. Також є вже близько шести виправдувальних вироків.
 
Зараз я можу однозначно стверджувати, що всі справи, які є в судах по ДАІшниках, не мають жодної перспективи. Немає там доказової бази, і не тому, що цієї доказової бази немає взагалі, а тому, що прокуратура її не зібрала і розслідувала ці злочини неправильно. Лише із жовтня поточного року справи, нарешті, почали розслідувати так, як слід – не по кожному ДАІшнику окремо, а як одну картинку. Лише таким чином можна насправді довести наявність злочину в діях співробітників ДАІ і притягнути до відповідальності не лише їх, але й тих, хто давав їм вказівки.

 

 
Про це ми говорили ще з квітня минулого року. Першому – Махніцькому, потім Яремі та Шокіну. Лише зараз усе починають робити так, як треба, до того нас просто не чули. І за це, до речі, теж хтось повинен понести відповідальність.
 
А чому лише зараз почали нормально розслідувати?
 
Це все через постійний тиск з боку громадськості. Якщо подивитися на сайті ГПУ їхні звіти, всюди видно, що жодного результату немає. І можна спитати: чому ж так? Може, вони розраховують, що суспільство про це забуде? Адже минулого року були спроби закрити деякі справи, і якби не громадськість, то це б сталося. Тому ми вважаємо, що виключно тиск з боку суспільства забезпечує можливість продовжувати розслідування на належному рівні.
 
Хто з генпрокурорів – Махніцький, Ярема чи Шокін – найбільше співпрацював із захисниками активістів Майдану і Автомайдану?
 
З Махніцьким у нас взагалі не було жодної співпраці. Ярема спочатку не реагував на нас, але потім, після гучної акції протесту, почав діалог. Відтоді проблем у доступі не було – ми декілька разів зустрічалися з Яремою і його заступниками. За часів Яреми, під тиском громадськості, було створено Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, яке зараз є головним відомством стосовно розслідувань справ Майдану.
 
Коли прийшов Шокін, у нас також не було перешкод щодо того, аби зустрітися з ним чи з його заступниками. Але все одно до кінця справи не доводяться. Ми відчуваємо, що немає на це політичної волі, бо якби вона була, то ці справи б дуже швидко розслідували. Поки цієї волі немає, все робиться абияк, є навіть факти саботажу. Шокін начебто добре почав, але все зійшло нанівець.
 
Тому наша позиція є такою: Шокін має піти. Усі три прокурори, на жаль, дискредитували себе.
 
Як ви ставитеся до створення Державного бюро розслідувань? Чи допоможе це, на вашу думку, вершити правосуддя щодо високопосадовців взагалі, і щодо винних у справах Автомайдану зокрема?
 
Загалом, я прихильно ставлюся до створення такого органу, але вважаю, що проблема навіть не у відомствах, а в бажанні. Я завжди казав, що наше законодавство не погане. Але у нас проблема із виконанням цього законодавства. Що б ви не створили, якщо не буде дотримання закону, нічого не вийде. Треба, щоб людям, які хочуть розслідувати справи Майдану, не ставили палки в колеса. До людей, які зараз є у прокуратурі, довіри мало. Єдиний шлях – дати можливість прийти тим людям, які справді хочуть щось зробити.
 
Юлія Близнюк
 
www.unian.ua

 

Copyright © 2015 Автомайдан